Джамшид Амузеґар

Джамшид Амузеґар
перс. جمشید آموزگار Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Прапор
Прапор
 70-й Прем'єр-міністр Ірану
7 серпня 1977 — 27 серпня 1978 року
Попередник: Амір-Аббас Говейда
Наступник: Джафар Шариф-Емамі
 
Народження: 25 червня 1923(1923-06-25)[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Тегеран, Іран
Смерть: 27 вересня 2016(2016-09-27) Редагувати інформацію у Вікіданих (93 роки) або 28 вересня 2016(2016-09-28)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих (93 роки)
Монтґомері, Мериленд, США
Країна:  Іран Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія: шиїти Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта: Корнелльський університет Редагувати інформацію у Вікіданих, Інженерний коледж університету Корнеллаd Редагувати інформацію у Вікіданих і Тегеранський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія: Rastakhiz Partyd Редагувати інформацію у Вікіданих

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джамшід Амузеґар (перс. جمشید آموزگار; 25 червня 1923 — 27 вересня 2016) — іранський економіст, державний і політичний діяч, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів, прем'єр-міністр країни у 1977—1978 роках.

Життєпис

Народився в Тегерані[3]. Він закінчив Тегеранський університет[3]. Докторський ступінь здобув у Корнелльському університеті[3].

Свою політичну кар'єру розпочав на посаді заступника міністра охорони здоров'я. В кабінеті Мансура займав пости міністра праці, а потім — міністра охорони здоров'я. В кабінеті Говейди був міністром фінансів. Від 1965 до 1974 року був головою на кількох чергових засіданнях ОПЕК[4]. 1974 року був призначений на посаду міністра внутрішніх справ.

21 грудня 1975 року під час засідання ОПЕК його взяв у заручники венесуельський терорист Карлос Шакал. Останній був готовий стратити політика, але не зробив цього. Амузеґар був звільнений разом з іншими заручниками за кілька днів.

7 серпня 1977 року Амузеґар був призначений на пост прем'єр-міністра[5]. Однак він швидко втратив популярність, оскільки намагався вповільнити економічну кризу, вживаючи необхідних заходів, але таких, що спричинили збільшення безробіття й падіння прибутків у приватному секторі економіки. Він відклав виконання багатьох коштовних проектів, але не зміг побороти зростання інфляції й цін[6].

Примітки

  1. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  2. ↑ Munzinger Personen
  3. ↑ а б в Kadivar, Darius (20 травня 2012). Shah Names New Cabinet with Jamshid Amouzegar as PM (1977). The Iranian. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 18 квітня 2018.
  4. ↑ 162th Ordinary Meeting (PDF). OPEC. Архів оригіналу (PDF) за 2 липня 2010. Процитовано 18 квітня 2018.
  5. ↑ Nikazmerad, Nicholas M. (1980). A Chronological Survey of the Iranian Revolution. Iranian Studies. 13 (1/4): 327—368. doi:10.1080/00210868008701575.
  6. ↑ Алієв С.М. Історія Ірану. XX століття. — Ин-т востоковедения РАН, 2004. — 434 с.