В 1976—1977 роках працював в Московському театрі кіноактора.
В 1977—1978 роках брав участь у виставах-антрепризах, поставлених Й. Копитманом.
В кіно знімався з 1969 року.
В 1969—1970 роках Дворжецький зіграв роль білогвардійського генерала Хлудова у фільмі «Втеча» за Булгаковим. Образ Хлудова став найвищою вершиною в творчості Владислава та продемонстрував його глибоку та неординарну особистість.
За 9 років роботи в кіно Дворжецький створив 18 неповторних кінообразів, серед яких — Бертон («Соляріс»), Ільїн («Земля
Санникова»), Гайдай («До останньої хвилини»), Нікітін («Назад повернення
немає»), Немо («Капітан Немо»), король Пилип («Легенда про Тіля»), Нік Реннет («Зустріч на далекому меридіані»).
Амплуа Дворжецького — глибокі філософські образи, вміння передавати тонкі психічні почуття. Влад дуже серйозно ставився до своєї роботи, був надзвичайно працьовитим, наперед продумував найменші деталі, глибоко вживався в роль.
Кінознавці говорили про Владислава Дворжецького:
– Сухий, інтелігентний, раціональний Дворжецький уміє лише одним поглядом передати драму збентеженої душі, передчуття катастрофи, сумну мудрість точного знання…
Будучи сильною та яскравою особистістю, Владислав і на екрані створював відповідних героїв, а найщасливішим періодом свого життя вважав навчання в омській театральній студії та зйомки в Україні, зокрема в Одесі та Білгород-Дністровському (робота над фільмом «Капітан Немо»).
Доля розпорядилася так, що актор Дворжецький прожив всього 39 років, але за своє коротке життя він зумів створити настільки величні та оригінальні образи, що в пам'яті нащадків він залишиться назавжди.
Помер Владислав Дворжецький 28 травня 1978 року від приступу гострої серцевої недостатності, похований в Москві на Кунцевському цвинтарі.
На могилі стоїть пам'ятник — бронзовий бюст на гранітному постаменті. Автор бюсту — одеський скульптор Олена Філатова.
В 1976 році режисер Олександр Свєшніков заснував власну кіностудію, якій в 1978 році дав ім'я Владислава Дворжецького.
Свєшніков сказав про Дворжецького: «У ХХІ столітті з'явилося нове покоління прихильників Владислава Дворжецького. Це люди, які народилися після смерті актора і дивилися його фільми не в кінотеатрах, а лише по телебаченню чи в Інтертнеті. Але і в сучасних глядачів враження від ролей Влада те ж саме — це екранний шок. Цей шок пояснються не тільки глибоким талантом Дворжецького, але і його неймовірною магією… Звичайно, Влад чудовий в будь-якій ролі!.. Та все-таки його дар, своєрідна зовнішність і магічна привабливість найкраще розкривалися в історичних персонажах, в містиці, фантастиці».
Фантастичний образ Галана був для Дворжецького наче генеральною репетицією перед фільмом «Капітан Немо» — і кіностудія та сама, і мова йде про національно-визвольну боротьбу.
Олександр Свєшніков говорив про свого улюбленого актора: «Влад не був святим, і не треба створювати з нього ікону, як це часто робить жіноча половина його прихильників. Дворжецький був геніальним актором та унікальною людиною, але він був живим. І як всі живі люди, допускався помилок. Однією з таких помилок була його згода на роль Галана у фільмі „До останньої хвилини“. Тоді, в 70-х роках, переважна більшість радянських людей жила в атмосфері соціалістичної ідеології і сприймала її спокійно. Влад теж сприймав її спокійно і не виділявся в цьому із оточення, а свого героя вважав позитивним».
40 років українському фільму «Капітан Немо» // сайт Мислене древо.
Дворжецький і Галан — правда і міф // сайт Мислене древо
Біографія Владислава Дворжецького // сайт студії імені Владислава Дворжецького.
Джерела
Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слово І. М. Дзюби. — К. : Криниця, 2001. — 696 с. — ISBN 966-7575-29-2. — С. 130.
Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 14.
