PROFILPELAJAR.COM

Давидов Владлен Семенович
Давидов Владлен Семенович
Народився	16 січня 1924 ; Москва, СРСР
Помер	30 червня 2012 (88 років) ; Москва, Росія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	СРСР; Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Школа-студія МХАТ (1947)
Знання мов	російська
Заклад	Московський художній театр
Роки активності	з 1947
Партія	ВКП(б)
У шлюбі з	Анастасьєва Маргарита Вікторівна
Діти	Andrey Davydovd
Нагороди	;
IMDb	ID 0205873
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Давидов.

Владлен Семенович Давидов (нар. 16 січня 1924, Москва, Російська РФСР, СРСР — пом. 30 червня 2012, Москва, Росія) — радянський і російський артист театру і кіно. Народний артист РРФСР (1969). Лауреат двох Сталінських премій (1950, 1951) і Державної премії РФ. Член ВКП (б) з 1950 року. Академік Національної академії кінематографічних мистецтв.

Біографія

Владлен Семенович Давидов народився 16 січня 1924 року в Москві. У 1943 році вступив у щойно створену школу-студію МХАТ (курс Йосипа Раєвського), яку закінчив в 1947 році; того ж року був прийнятий в трупу Художнього театру. На сцені МХАТу дебютував у 1948 році в ролі Квітня у виставі «Дванадцять місяців» за казкою Самуїла Маршака.

З Художнім театром була пов'язана вся творча біографія Владлена Давидова; на цій сцені він зіграв десятки ролей класичного і сучасного репертуару; після розколу МХАТу в 1987 році став актором МХТ ім. Чехова. У 1986—2001 роках одночасно був директором музею МХАТу.

У кіно Владлен Давидов дебютував у 1949 році в ролі майора Кузьміна у фільмі Григорія Александрова «Зустріч на Ельбі». Особливо запам'ятався як виконавець ролі Костянтина Рокоссовського в кіноепопеї Юрія Озерова «Звільнення» .

Владлен Давидов помер 30 червня 2012 року. Похований в Москві на Ваганьковському кладовищі^[1].

Родина

Мати — Серафима Лоліївна Давидова (1898—1941).
дружина — Маргарита Вікторівна Анастасьєва, заслужена артистка РРФСР (1967), актриса МХАТу, авторка книги «Століття любові і печалі».
син — Андрій Владленович Давидов (нар. 2 липня 1951^[2]), заслужений артист Росії (2002), актор МХАТу.
внуки — Любов і Фелікс.

Творчість

Театральні роботи

1948 — «Дванадцять місяців» С. Я. Маршака ; постановка В. Я. Станіцина і М. М. Горчакова — квітень
1950 — «Друга любов» Є. Ю. Мальцева і Н. О. Венкстер ; постановка В. Я. Станіцина — Родіон Терентійович Васильцов
1953 — «Домбі і син» Ч. Діккенса ; постановка В. Я. Станіцина — Керкер (введення)
1956 — «Ідеальний чоловік» О. Вайлда ; постановка В. Я. Станіцина — Лорд Горінг (введення)
1960 — «Ляльковий дім» Г. Ібсена ; постановка М. М. Тарханова — Крогстед
1961 — «На дні» М. Горького — Барон
1966 — «Брати Карамазови» Ф. М. Достоєвського; постановка Б. М. Ліванова — Іван Федорович Карамазов (введення)
1968 — «Дні Турбіних» М. О. Булгакова — полковник Володимир Робертович Тальберг
1968 — " Три сестри " А. П. Чехова ; постановка В. І. Немирович-Данченко — Федір Ілліч Кулигін
1969 — «Чайка» А. П. Чехова; постановка Б. М. Ліванова — Євген Сергійович Дорн
1972 — «Вороги» О. М. Горького; постановка В. Немировича-Данченка і М. Кедрова — Микола Скроботов
1972 — «Сталевари» Г. К. Бокарева ; постановка О. М. Єфремова — сталевар Сартаков
1979 — «Дачники» О. М. Горького — Двокрапка Семен Семенович
1980 — «Чайка» А. П. Чехова; постановка О. М. Єфремова — Сорін
1983 — «Амадей» П. Шеффера; постановка М. Г. Розовського — Йосип II
1987 — «Іванов» А. П. Чехова ; постановка О. М. Єфремова — Павло Кирилович Лебедєв
1988 — «Дядя Ваня» А. П. Чехова; постановка О. М. Єфремова — Олександр Володимирович Серебряков
1993 — «Чайка» А. П. Чехова; постановка О. М. Єфремова (відновлення) — Євген Сергійович Дорн
1997 — «Три сестри» А. П. Чехова; постановка О. М. Єфремова — Ферапонт

Фільмографія

1944 — Іван Грозний — опричник
1949 — Зустріч на Ельбі — майор (пізніше полковник) Микита Кузьмін, радянський військовий комендант
1949 — Кубанські козаки — коняр Микола Матвійович Ковильов
1953 — Застава в горах — старший лейтенант Сергій Лунін, заступник начальника прикордонної застави
1959 — Ходіння по муках (Ч. 1: Сестри) — поет-декадент Олексій Олексійович Безсонов
1959 — Аеродром не приймає — Андрій Кулигін
1961 — Людина-амфібія — журналіст Ольсен
1963 — Тепер нехай іде — сер Едмунд Кендл
1965 — Надзвичайне доручення — лідер крайкому більшовиків
1966 — Постріл — полковник
1967 — За нами Москва — командарм
1969 — Звільнення — Костянтин Костянтинович Рокоссовський
1972 — Зірка в ночі — Стасов
1972 — Тютюновий капітан — Петро I
1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — співробітник Даллеса
1975 — Здобудеш у бою — Прокоф'єв
1977 — Діалог — редактор журналу
1977 — Солдати свободи — Костянтин Костянтинович Рокоссовський
1980 — Червоні погони — генерал-майор Степан Тимофійович Пашков
1980 — Сицилійський захист — генерал міліції Андрій Миколайович Панкратов
1981 — Здоровань — князь
1983 — Пробудження — губернатор
1984 — ТАРС уповноважений заявити — Єрьомін, представник МЗС СРСР
1987 — Цей фантастичний світ (вип. 12) — адвокат
1993 — Вишневий сад — Леонід Андрійович Гаєв
1993 — Трагедія століття — Костянтин Костянтинович Рокоссовський
1995 — Великий полководець Георгій Жуков
1998 — Чехов і Ко — «благородний панотець»
2000 — Заздрість богів — Володимир Никифорович, батько Соні
2000 — Таємниці палацових переворотів. Заповіт імператора — Дмитро Михайлович Голіцин
2003 — Таємниці палацових переворотів. Вторая невеста императора — Дмитро Михайлович Голіцин
2003 — Таємниці палацових переворотів. Смерть юного імператора — Дмитро Михайлович Голіцин
2004 — Червона площа
2011 — Стомлені сонцем 2: Цитадель — Всеволод Костянтинович

Інтерв'ю та документальні записи

Історичні хроніки . 1963: Інокентій Смоктуновський.

Нагороди і премії

Сталінська премія першого ступеня (1950) — за виконання ролі майора Микити Кузьміна у фільмі «Зустріч на Ельбі» (1949)
Сталінська премія другого ступеня (1951) — за виконання ролі Родіона Терентійовича Васильцова у виставі «Друга любов» Є. Ю. Мальцева і Н. О. Венкстер
Державна премія Російської Федерації (1997)^[3] — за пропаганду і розвиток творчих ідей К. С. Станіславського і Вол. І. Немировича-Данченка
орден «Знак Пошани» (1950)
орден Дружби народів (1984)
орден Пошани (1998)^[4]
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2004)^[5]
Подяка Президента Російської Федерації (2009) — за великий внесок у розвиток вітчизняної культури і багаторічну творчу діяльність^[6]
заслужений артист РРФСР (1959)
народний артист РРФСР (1969)

Примітки

↑ Lenta.ru: О высоком: Умер актёр Владлен Давыдов. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
↑ Андрей Владленович Давыдов
↑ Указ Президента Российской Федерации от 6 июня 1998 г. № 657. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 10 червня 2010.
↑ Указ Президента Российской Федерации от 23 октября 1998 г. № 1300^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}
↑ Указ Президента Российской Федерации от 14 июля 2004 г. № 900^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}
↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 23 апреля 2009 года № 253-рп «О поощрении Давыдова В. С.». Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.

Посилання

[1] Lenta.ru: О высоком: Умер актёр Владлен Давыдов. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.

[2] Андрей Владленович Давыдов

[3] Указ Президента Российской Федерации от 6 июня 1998 г. № 657. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 10 червня 2010.

[4] Указ Президента Российской Федерации от 23 октября 1998 г. № 1300^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}

[5] Указ Президента Российской Федерации от 14 июля 2004 г. № 900^{[недоступне посилання з Июнь 2018]}

[6] Распоряжение Президента Российской Федерации от 23 апреля 2009 года № 253-рп «О поощрении Давыдова В. С.». Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

Давидов Владлен Семенович