Гілле́ю, галу́зою чи су́ком називають великий відросток од стовбура дерева або чагарника, що розгалужується на менші відростки — гілки, віти[4][5][6].
«Гілка» вживається і в переносному значенні: «гілка програми», «гілка галактики» тощо, — у розумінні якогось варіанту чи відгалуження.
Так само, на позначення певної ділянки виробництва, науки і т. ін., вживається термін «галузь»[7], а в значенні «залізнична колія, відгалужена від основної колії» — слова «вітка», «гілка».
Етимологія
Слова «гілка» та «галузка» пов'язані з прасл.golъ («голий»), але з різним ступенем чергування:
псл. golь, golъka — первісно «голий прут», пізніше «гілка»; споріднене з вірм.kołr («гілка, сук»)[8];
псл. (пн.) *galǫzь, *galǫza; порівн. діал. рос.га́лызь («дерево для вимощування грузьких доріг»), пол.gałąź («гілляка»), словац. і чеськ.haluz, в.-луж.hałuza, н.-луж.gałuz («тс.»)[9].
Синоніми «віта», «вітка», рідше «віть»[10][11][12], походять од псл. větь, větvь, vitь, що сходить до іє.*uei-t-, *uoi-t- («прут, лоза»), похідного від *uеі- («вити, крутити»)[13].
Західне діал. «кона́р» (груба гілка, що росте від стовбура)[14] походить із псл. [konarъ], очевидно, пов'язаного з *kъnъ («обрубаний стовбур дерева»)[15].
У культурі
Гілля дерев посідало значне місце в культурному житті людини. Як дерево в народному сприйманні вважалося символом роду чи родини, так галузка — символом члена роду: «Молоду галузку пригинай, бо старої не пригнеш», себто — вчи людину замолоду, бо стару вже пізно вчити.
Гілки були елементом деяких обрядів. Згідно з загальним правилом магічного світогляду, що частина заступає ціле, вітка часто виступає як символ усього дерева і вживається в обрядах у такому значенні.
Так, під час традиційного українського весілля на стіл ставили гільце — гілку листяного або хвойного дерева, прикрашену квітами, ягодами, колосками.
Іноді віти, що їх дерево простягає в усі сторони, служили за символ рук:
Ой на річці, на Дунаю,
Там липонька потопає,
Та поверх гілочка випливає,
Вона дубочка прикликає:
— Та подай, дубочку, хоч гілочку!
— Та нехай тобі кленок дає,
Що він із тобою вірно живе...
Ой, не стій, явір над водою,
Де вода корінь підмиває,
Де вітер гілля ламає...
У народній символіці галузка була також символом справи, пригоди: «У велике галуззя зайшов» — казали про людину, що надто ускладнювала ситуацію.
«Якої собі галузі шукаєш?» — тобто якої лихої пригоди. Тут гілка фігурує еліптично в значенні приладу, на якому можна повіситися[16].
А. О. Слюсарев, О. В. Самсонов, В. М. Мухін та ін. «Біологія: навчальний посібник». Пер. з рос. та ред. В. О. Мотузного. 2-ге вид. Київ: Вища школа, 1999.
