PROFILPELAJAR.COM

Олександр Євгенович Голованов
Олександр Євгенович Голованов
Народження	25 липня (7 серпня) 1904; Нижній Новгород
Смерть	22 вересня 1975 (71 рік); Москва
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1919–1924, 1941–1953
Партія	КПРС
Звання	Головний маршал авіації
Командування	Авіація далекої дії (Дальня авіація) — 1942–1944, 1946–1948
Війни / битви	Громадянська війна в Росії ; Бої на Халхин-Голі ; Радянсько-фінська війна (1939—1940); Німецько-радянська війна
Нагороди	Іноземні нагороди
	Голованов Олександр Євгенович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голованов.

Олекса́ндр Євге́нович Голова́нов (25 липня (7 серпня) 1904(19040807) — 22 вересня 1975) — радянський воєначальник Військово-повітряних Сил. Головний маршал авіації (19.08.1944). Військовий льотчик. Командувач Авіацією далекої дії (1942—1944), 18-ю повітряною армією (1944—1946), Дальньою авіацією СРСР (1946—1948). Один з перших маршалів родів військ в РСЧА. Наймолодший маршал авіації (39 років) і наймолодший Головний маршал (41 рік) в Радянському Союзі.

Біографія

Молоді роки і служба в органах держбезпеки

Народився Олександр Голованов у родині капітана буксирного пароплава та оперної співачки — дочки страченого народовольця Миколи Кибальчича^[1]. У восьмирічному віці його віддали в Новгородський кадетський корпус^[2]. Після Жовтневого перевороту в Росії з 14 років працював кур'єром в конторі «Профсохлібу» Наркомпроду РСФРР. У травні 1919 добровільно вступив у Червону армію. Воював на Південному фронті, розвідник 59-о стрілецького полку, був контужений в бою. Після демобілізації в жовтні 1920, згідно з офіційною біографією, Голованов працював кур'єром у Центральному управлінні постачання Червоної Армії та Флоту, агентом «Центродруку», сплавляв ліс по Волзі, був електромонтером в 5-му Волзькому полку ГПУ Нижньому Новгороді. Деякі джерела свідчать про його участь у червоному терорі в складі ЧОН^[2].

У 1923 році райкомом комсомолу Нижнього Новгорода він був направлений на навчання, а через рік губкомом ВКП(б) — на роботу в органи ГПУ. В органах держбезпеки пропрацював з 1924 року по 1933 рік у особих відділах і на оперативній роботі, обіймав посади від оперуповноваженого до начальника відділення. Брав участь в арешті Бориса Савінкова^[1]. В 1929 вступив у ВКП(б). Працюючи в органах, двічі виїжджав у відрядження в Китай (провінція Сіньцзян) в 1930 і в 1931 роках. У грудні 1931 він був прикомандирований ОГПУ для роботи в Народний комісаріат важкої промисловості на посаду відповідального секретаря заступника наркома. У цей наркомат входив главк авіаційної промисловості.

Цивільний льотчик

У 1932 році закінчив льотну школу Тсоавіахіму. Він швидко опанував техніку пілотування в складних метеорологічних умовах (в будь-який час доби, з використанням засобів радіонавігації), і незабаром став одним з найкращих льотчиків Цивільного повітряного флоту (ГВФ).

У січні 1935 призначений начальником Східно-Сибірського управління Цивільного повітряного флоту (з центром у місті Іркутськ). 1936 року постановою РНК СРСР був введений до складу Ради при начальнику Головного управління ГВФ. У 1937 році був виключений з ВКП(б). Відновлений у партії Комісією партійного контролю. Працював льотчиком у Московському управлінні «Аерофлоту». Обіймав посади пілота, командира загону, начальника управління «Аерофлоту». Згодом Голованов став шеф-пілотом ескадрильї особливого призначення та одним з найкращих льотчиків цивільної авіації. В 1938 році газети писали про нього як про «льотчика-мільйонера», тобто того, що налітав мільйон кілометрів. Голованов нагороджений знаком «Відмінник Аерофлоту» та знаками «За безаварійний наліт» 300 000 і 500 000 км. Його фото публікується на обкладинці популярного журналу «Огонек».

Офіційно перебуваючи на службі в Цивільному повітряному флоті, Голованов залишався офіцером держбезпеки, довіреною особою Сталіна, його особистим охоронцем, пілотом, виконавцем таємних завдань. Голованов літав на літаку з написом на борту «Сталінський маршрут». Макет саме цього літака стояв на столі вождя. Сам Сталін на літаку не літав, але в знак особливої поваги іноді жалував партійних вельмож польотом на ньому^[3].

З 1939 року Голованов перебував у розпорядженні штабу Військово-повітряних сил РСЧА. Брав участь як командир екіпажу в бойових діях на річці Халхин-Гол (нагороджений орденом Червоного Прапора) і у війні з Фінляндією (нагороджений орденом Леніна).

Авіація дальньої дії в Другій світовій війні

У січні 1941 року, за порадою генерального інспектора Військово-повітряних сил Якова Смушкевича, Голованов написав листа Сталіну про необхідність спеціальної підготовки льотчиків дальньої бомбардувальної авіації до польотів у погану погоду, поза видимості землі^[1]^[2]. Після особистої зустрічі зі Сталіним у лютому 1941 Олександр Євгенович був призначений командиром 212-го дальньобомбардувального полку. З серпня 1941 — командир 81-ї авіадивізії дальньої дії. Особисто брав участь у здійсненні далеких бомбардувальних рейдів, зокрема в бомбардуванні Берліна. 25 жовтня 1941 отримав військове звання генерал-майор авіації. У грудні 1941 постановою Державного комітету оборони був призначений командиром 3-й авіадивізії дальньої дії Ставки Верховного Головнокомандування^[4]. З цього часу і до кінця війни керував радянською дальньою авіацією.

Сталін довіряв і симпатизував Голованову. У своїх спогадах останній розповів про підготовлений ним особисто переліт Сталіна і всіх радянських представників на Тегеранську конференцію. Переліт з Баку в Тегеран здійснювався двома літаками. Голованов особисто керував другим, а на першому, яким керував Віктор Грачов, летіли Сталін, Молотов та Ворошилов^[4].

За три з половиною роки зробив карколомний кар'єрний зліт від підполковника до Головного маршала авіації. З 26 березня 1943 — генерал-полковник авіації. 3 серпня — другий після О. О. Новикова маршал авіації, 19 серпня 1944 — Головний маршал авіації.

З грудня 1944 до кінця війни — командувач 18-ю повітряною армією, в якій була зібрана вся далекобомбардувальна авіація СРСР. За особисту участь у бойових діях і керівництво бойовими операціями О. Є. Голованов був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Суворова 1-о ступеня, орденом Червоної Зірки, польським Хрестом Грюнвальда 1-го ступеня, трьома монгольськими орденами — Сухе-Батора, Червоного Прапора, За бойові заслуги.

Післявоєнний період, кінець кар'єри

З квітня 1946 — командувач дальньою авіацією СРСР. У 1948 потрапив в «опалу», був знятий з посади^[5]. В тому ж році поступив на Вищі академічні курси Військової академії Генерального штабу, які закінчив у 1950 із золотою медаллю. Депутат Верховної Ради СРСР II скликання (1946—1950).

Після закінчення Академії не отримав призначення у війська і був змушений написати про це Сталіну. Після цього, в 1952 році був призначений командиром 15-го повітряно-десантного корпусу. Це було пониження, яке не має аналогів в історії — за всю історію Радянської армії корпусом ніколи не командував маршал. Голованову було запропоновано написати заяву до Президії Верховної Ради СРСР з проханням знизити йому звання з Головного маршала авіації до загальновійськового генерал-полковника, на що він не погодився^[1]. Після смерті Сталіна, у вересні 1953, звільнений у запас^[5].

У роки вимушеної бездіяльності Олександр Євгенович вступив на вечірнє відділення Інституту іноземних мов. У 1955 році брав участь в арктичних експедиціях як другий пілот літака Іл-14, командиром якого був знаменитий полярний льотчик І. П. Мазурук. З 1958 року працював заступником начальника Державного науково-дослідного інституту цивільної авіації з льотної служби.

З 1966 року — на пенсії. Останні роки життя Голованов присвятив написанню книги спогадів «Дальня бомбардувальна… Спогади Головного маршала авіації 1941—1945» відомої також як «Записки командувача Авіації дальньої дії». За життя автора книга видавалася з значними купюрами і не окремим виданням, а в літературному журналі окремими главами протягом п'яти років. Вперше видана повністю лише наприкінці 1980-х років.

Помер Олександр Євгенович Голованов на 72-му році життя 22 вересня 1975 року. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Військові звання

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Чуев Феликс. Несписочный маршал // Солдаты империи: Беседы. Воспоминания. Документы. — М. : «Ковчег», 1998. — 559 с. — ISBN 5-87322-840-Х. Архівовано з джерела 20 грудня 2014 (рос.)
↑ ^а ^б ^в Юрий Баранов. Голованов Александр — главный маршал авиации // Копейка. — Вип. № 24 от 18 июня 2008 года. Архівовано з джерела 20 грудня 2014. Процитовано 20 грудня 2014. (рос.)
↑ Голованов Александр Евгеньевич. Біографії на сайті «Хронос». Архів оригіналу за 20 грудня 2014. (Використані матеріали книги: Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Навколо Сталіна. Історико-біографічний довідник. Санкт-Петербург:, 2000) (рос.)
↑ ^а ^б Голованов А. Е. Автобиография // Дальняя бомбардировочная… Воспоминания Главного маршала авиации 1941—1945. — М. : ООО «Дельта НБ», 2004. — 260 с. — ISBN 978-5-9524-3033-4. (рос.)
↑ ^а ^б Голованов Александр Евгеньевич. Біографії на сайті «Хронос». Архів оригіналу за 20 грудня 2014. (Використані матеріали книги: Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. М.: Вече, 2000) (рос.)

Бібліографія

Голованов А. Е. Дальняя бомбардировочная… Воспоминания Главного маршала авиации 1941—1945. — М. : ООО «Дельта НБ», 2004. — 260 с. — ISBN 978-5-9524-3033-4.

Джерела

Чуев Феликс. Несписочный маршал // Солдаты империи: Беседы. Воспоминания. Документы. — М. : «Ковчег», 1998. — 559 с. — ISBN 5-87322-840-Х. (рос.)
Голованов Александр Евгеньевич. Біографії на сайті «Хронос». Архів оригіналу за 22 червня 2021. Процитовано 20.12.2014.