Гладуш Іван Дмитрович
Народився	24 липня 1929(1929-07-24) Мишурин Ріг, Верхньодніпровський район, Дніпропетровська округа, Українська СРР, СРСР
Помер	6 грудня 2018(2018-12-06) (89 років) Київ
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	політик
Знання мов	російська
Посада	МВС України
Військове звання	Генерал внутрішньої служби України
Партія	КПРС
Нагороди

Іван Дмитрович Гладуш (нар. 24 липня 1929(19290724) — 6 грудня 2018) — український державний діяч. Міністр внутрішніх справ Української РСР (1982—1990). Генеральний директор Національного музею «Чорнобиль». Депутат Верховної Ради Української РСР 10 та 11 скликань у 1983—1990 р. Член ЦК КПУ в 1986—1991 р. Генерал внутрішньої служби України (2010).^[1]

Народився 24 липня 1929 року у селі Мишурин Ріг на Дніпропетровщині. У 1951 році закінчив Дніпропетровський автотранспортний технікум, згодом Московський машинобудівний інститут та Київську вищу школу МВС СРСР.

З 1951 року — старший державтоінспектор, заступник начальника, начальник відділу державтоінспекції, заступник начальника управління охорони громадського порядку.

Член КПРС з 1952 року.

У 1968—1974 роках — начальник Управління внутрішніх справ МВС УРСР Дніпропетровської області.

У 1969 році брав участь в затриманні дніпропетровського серійного маніяка Олександра Берлізова, який працював комсомольським вожаком на Південмаші, очолював групу комсомольців які ж його і шукали (розстріляний в 1974 році).

У 1974—1977 роках — начальник Управління внутрішніх справ МВС УРСР Донецької області.

З 1977 року — заступник міністра, з 1978 року — 1-й заступник міністра внутрішніх справ Української РСР.

15 червня 1982 — 26 липня 1990 року — міністр внутрішніх справ Української РСР. Один із основних організаторів ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У 1987 році оприлюднив брехливі висновки щодо могил у Биківні, де стверджувалося, що в них поховані жертви нацизму, а не сталінських репресій.^[2]

З 1990 року — на пенсії. З 1990 — генеральний директор Національного музею «Чорнобиль».

Помер 6 грудня 2018 року^[3].

• Іменна вогнепальна зброя (1997)^[4]
• Орден «За заслуги» III ст. (1999)^[5]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2004)^[6]
• Орден Богдана Хмельницького III ст. (2008)^[7]
• Нагороджений орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» (СРСР), «Срібна Зірка» (НДР)^[8]
• Нагороджений відзнакою МВС України «Хрест Слави», нагрудними знаками «Почесний працівник МВС СРСР», «Почесний знак МВС України», «За заслуги в карному розшуку України», багатьма іншими відомчими та ювілейними медалями^[8]

• Гладуш Іван Дмитрович [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
• Українська конфедерація журналістів^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Керівники УМВС Дніпропетровської області
• І. Д. Гладуш згадує про Чорнобильську аварію / Дмитро КИЯНСЬКИЙ