PROFILPELAJAR.COM

Георге Аврамеску
Георге Аврамеску
Народження	26 січня 1884 ; Ботошані, Румунія
Смерть	3 березня 1945 (61 рік) ; Ясберень, Яс-Надькун-Сольнок, Угорщина
Країна	Румунське королівство
Освіта	Carol I National Defence Universityd
Звання	другий лейтенант[d], лейтенант, капітан, майор, лейтенант-полковник, полковник, бригадний генерал, дивізійний генерал, Корпусний генерал[d] і генерал армії
Війни / битви	Друга балканська війна, Перша світова війна і Друга світова війна
Нагороди
	Орден Хреста Перемоги
	Георге Аврамеску у Вікісховищі

Георге Аврамеску (рум. Gheorghe Avramescu; 26 січня 1888 — 3 березня 1945) — румунський генерал армії під час Другої Світової Війни. Він служив на посаді командувача ряду армійських з'єднань: 10-ї дивізії в 1941 році, Гірського корпусу в тому ж році, III корпусу в 1943 році, і VI корпусу і 4-ї армії з 1944 по 1945 рік. У 1945 році він був заарештований радянською владою за звинуваченням у пронімецьких настроях і убитий без суду (смерть представлена як випадкова загибель).^[1]

Смерть

2 березня 1945 року генерала Аврамеску викликали до командувача 40-ї радянської армії. Через годину після початку бесіди румунській делегації оголосили, що Аврамеску разом з радянським генералом П. Ф. Жмаченком виїхали на командний пункт 2-го Українського фронту, де на них нібито чекав маршал Р. Я. Малиновський. Насправді Аврамеску був затриманий. Йому пояснили, що він затримається ненадовго; не маючи поки побоювань за свою долю, він викликав до себе дружину і дочку Фелічію. Тимчасовим командувачем 4-ї армії був призначений генерал Ніколає Дескелеску, який безуспішно намагався з'ясувати у радянських властей долю генерала Аврамеску. Радянський генерал Жмаченко порадив йому звернутися за інформацією про Аврамеску до румунського міністра оборони або у Генеральний штаб.

3 березня 1945 року було заарештовано дружину генерала Аделу і його другу дочку Фелічію, які приїхали за викликом генерала. Дочка повісилася (за іншими відомостями, прийняла отруту) 6 березня. Точні обставини її смерті невідомі, оскільки досі не виявлена її могила. Дружина генерала, провівши понад 10 років у Сибіру, повернулася в Румунію у 1956 році. З майже 40 заарештованих у справі генерала майже всі загинули в радянських тюрмах. 11-місячний син Фелічії, Палтин, кілька місяців перебував у військовій частині, а потім був переданий сестрі матері і вижив^[2].

Радянські власті оголосили, що Аврамеску загинув 3 березня 1945 року (в день арешту його сім'ї), нібито внаслідок авіаудару по автомобілю, в якому він їхав. Генерал був похований у Будапешті на кладовищі Шошхалом. На автомобілі, в якому він їхав, був виявлений слід єдиної кулі, яка нібито і вбила генерала.

Цей випадок дивної смерті залишається загадковим для істориків-дослідників. Пролити світло на долю генерала могло б допомогти відкриття деяких радянських військових архівів.

На думку ряду істориків, причиною загибелі та репресій відносно його оточення (всього було заарештовано близько 40 осіб, включаючи родичів і найближчих співробітників) був намір короля призначити Аврамеску міністром оборони, при тому, що були відомі антикомуністичні настрої генерала. Як ще одна з можливих причин розглядається той факт, що чоловік дочки, лейтенант і князь Іліє Влад Стурдза, син міністра в «легіонерському уряді» 1940—1941 рр. і сам колишній активіст легіонерського руху «Залізної гвардії», раніше втік до німців на чехословацькому фронті. У той же час, сам генерал не був замішаний у зв'язках з легіонерами, а його старша дочка Родика і її чоловік Пауль Бессарабеску були відомі антинімецькими настроями. Генерал Н. Драгомир доніс радянським властям про те, що втеклий до німців лейтенант Стурдза через знайомих виходив на генерала і намагався переконати його також втекти на зайняту німцями територію.

23 жовтня 2000 року останки генерала Аврамеску були повернуті в Румунію і були перепоховані з військовими почестями на військовому кладовищі міста Клуж-Напока.

Нагороди

Орден Зірки Румунії
- кавалерський хрест на стрічці «За хоробрість» (1917)
- командорський хрест (8 червня 1940)
- великий офіцерський хрест на стрічці «За хоробрість» (15 лютого 1945)
Офіцер ордена Корони Румунії на стрічці «За хоробрість» (1 вересня 1917)
Залізний хрест 2-го і 1-го класу (Третій Рейх) (29 липня 1941) — отримав 2 нагороди одночасно.
Орден Михая Хороброго
- 3-го класу (17 жовтня 1941)
- 2-го класу (1 вересня 1942)
- мечі до ордена 3-го класу (15 листопада 1944)
Орден Хреста Перемоги 1-го класу (Словаччина) (19 вересня 1942)
Німецький хрест у золоті (Третій Рейх) (25 жовтня 1942) — за дії на чолі гірського корпусу^[3]

Примітки

↑ Generals from Romania. Generals.dk. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2008.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 3 грудня 2017. {{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Patzwall & Scherzer 2001, p. 19.