Розташоване на лівому березі річки Гуйва і місці впадіння до неї Пустохи, прилягає до південної околиці Андрушівки, за 23 км від залізничної станції Брівки[1].
Населення
За довідником 1885 року в селі мешкало 860 осіб, налічувалося 146 дворових господарств[2].
Наприкінці 19 століття в селі налічувалося 1 289 мешканців, дворів — 225[4], у 1906 році — 1 727 мешканців, дворів — 260[5], у 1923 році — 2 405 мешканців, дворів — 514[6].
Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 643 особи, з них 1 303 чоловіки та 1 340 жінок; за національністю: українців — 2 577, росіян — 16, євреїв — 48, поляків — 2. Кількість господарств — 608, з них несільського типу — 6[7].
На початок 1970-х років село мало 790 дворів із населенням 2 221 особа[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 2 158 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 2 316 осіб[8].
Час заснування — невідомий[7]. У 1586 році належало Гальчинським, згодом — Бежинським[4]. Згадується в акті від 20—25 січня 1683 року, в списку знелюднілих сіл, що належали до паволоцького та котелянського маєтків[10]. Згадується у люстраціїКиївського воєводства 1754 року, належало овруцькому стольникові Феліціанові Бежинському, який сплачував подимне з 90 дворів[11].
За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Андрушівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, на річках Гуйва та Пустоха. Були церковна парафія (церква згоріла у 1875 році), заїзд, дві лавки, водяний млин[2].
Наприкінці 19 століття — Великий Гальчин, село Андрушівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало за 40 верст від Житомира, за 20 верст від найближчої поштової станції в Реї, за 12 верст від найближчої залізничної станції Бровки, за 2 версти від волосного центру містечка Андрушівки. Входило до Андрушівського ключа. Великий землевласник — дійсний статський радникМикола Терещенко, який купив маєток від синів Святослава Бежинського. Парафія входила до 2-го благочинного округу Житомирського повіту. Дерев'яну церкву з такою ж дзвіницею збудовано 1881 року за кошти парафіян, переважно землевласника Терещенка. Землі при церкві близько 38 десятин, за якістю — піщано-чорноземні ґрунти посередньої продуктивності. До парафії приписане сільце Забара, за 4 версти. Дворів 177, вірян 1 385 обох статей. Сусідні парафії: Андрушівка (2 версти), Нехворощ (4 версти)[10][4].
У 1906 році — Гальчин, село Андрушівської волості (5-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського центру, м. Житомир, становила 42 версти, до волосного центру, містечка Андрушівка — 2 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося у Червоному[5].
У 1923 році включене до складу новоствореної Гальчинської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Андрушівського району Житомирської округи; адміністративний центр ради[12]. Розміщувалося за 1,5 версти від районного центру містечка Андрушівка[6]. У червні 1925 року Андрушівський район передано до складу Бердичівської округи. Відстань до районного центру с. Андрушівка становила 3 версти, до окружного центру в Бердичеві — 32 версти, до найближчої залізничної станції Андрушівка — 4 версти[7].
На фронтах Другої світової війни воювали 420 селян, 196 з них нагороджені орденами й медалями, 162 загинули. На їх честь у 1958 році встановлено пам'ятник на братській могилі.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 971,7 га угідь, з них 2 688,8 га ріллі. Господарство спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби. Вирощували зернові і технічні культури. Були механічна майстерня та млин. 52 селян відзначені державними нагородами СРСР, серед них колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора. У селі були восьмирічна школа, будинок культури з кіноустановкою, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин[1].
30 грудня 1962 року село, в складі сільської ради, передане до Попільнянського району Житомирської області, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Андрушівського району[12].
12 червня 2020 року територію та населені пункти Гальчинської сільської ради, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», включено до складу Андрушівської міської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[17].
