Один з трьох образів картини «Віра, Надія, Любов»Вівтар церкви святих безсрібників Косми і Даміана в с. Шманьківці, образи до якого намалювала Олена ГаврилкоГробовець на Личаківському кладовищі, де вона похована разом із родичами
У 1911 році в Шманьківцях в околиці Чорткова якийсь час перебував художник, який намалював три образи — Віри, Надії та Любові. За кілька місяців повернувшись, побачив у вітальні о. Порфирія Гордієвського три образи, писані олією. Священник відповів, що ці копії зробила його дочка Олена. Художник надзвичайно був здивований і сказав, що дівчині необхідно вчитися малярства, але мати Михайлина, була категорично проти. Її ледь умовив брат о. Порфирія, о. Іван Гордієвський, у той час митрат Станиславівський[4].
1924 року у вчительській семінарії в Тернополі склала іспит на вчителя ручної праці, а в 1928 році — у Краківській академії мистецтв — іспит із рисунку як предмету навчання.
У 1939 році тікаючи разом з родиною від Червоної армії, опинилася в Кракові. Митрополит Андрей Шептицький допоміг оформити документи на виїзд у США, але вона повернулася до Львова[6][7].
1940 року переїхала до Львова, працювала художником-учителем у педагогічній школі та художньому училищі. Учителювала й під час німецької окупації. Після війни до виходу на пенсію працювала викладачем-художником у медичному училищі[5].
Брала активну участь у Марійській дружині, товаристві «Бесіда» та вишколюванні молодих дівчат на різних курсах, влаштовуваних заходами «Рідної школи», а також у громадському культурному житті[2][9].
До першого приходу більшовиків на Західну Україну опікувалися сиротинцями[10]. Взяла із сиротинця на виховання Іванку Воліцьку та Марію Петришин (нар. 1912)[4][11].
Творчість
Малювала пейзажі, натюрморти та портрети. У післявоєнний час вишивала подушки, рушники, гардини, сорочки, блузи, серветки, одяг для священників[12].
Кунько, І. Олена Гаврилко // Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898–1998: До сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. — Тернопіль; Львів, 1998. — С. 437.
.png)
