Розташоване за 7 км від м. Баранівка та за 29 км від залізничної станції Звягель I, на лівому березі річки Случ[1].
Населення
У 1906 році налічувалося 383 особи, дворів — 67[2], у 1923 році — 553 жителі, дворів — 133[3].
На початок 1970-х років село мало 220 дворів із населенням 733 особи[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 731 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 747 осіб[4].
Історія
Засноване в кінці XVIII століття[1]. У другій половині 19 століття — сільце Баранівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, входило до православної парафії у Баранівці, за 5 верст. Мало 66 ревізьких душ селян та 171 десятин селянської землі. Власність Строганових. Раніше входило до Баранівського ключа власності Барановських, після повстання 1831 року перейшло до Гагариних[5][6][7].
У 1906 році — сільце Баранівської волості (3-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 41 версту, від волосного центру, містечка Баранівка — 6 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося у Баранівці[2].
За переписом 1911 року в селі був тартак з річним виробництвом продукції 16 тис. рублів. До великої земельної власности належало 219 десятин землі[6].
У 1923 році у селі створено Урлянську сільську раду. 18 лютого 1923 року, відповідно до рішення Волинської ГАТК (протокол № 1 «Про об'єднання населених пунктів у сільради, зміну складу і центрів сільрад»), центр Урлянської сільської ради перенесено до с. Марківка з відповідним її перейменуванням; с. Урля передане до складу Баранівської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Баранівського району Житомирської (згодом — Волинська) округи[8]. Розміщувалося за 6 версту від районного центру, міст. Баранівка, та за 4 версти — від центру сільської ради, с. Баранівка[3]. 28 вересня 1925 року в селі відновлено окрему сільську раду в складі Баранівського району Волинської округи[8].
На фронтах Другої світової війни воювали 75 селян, всі нагороджені орденами й медалями, 43 загинули. На їх честь споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу зерново-тваринницького напрямку, який обробляв 2,3 тис. га угідь, з них 1,6 га — рілля. 23 селян нагороджені орденами й медалями СРСР, зокрема вчительку Н. Я. Голоскевич — орденом Леніна. У селі були початкова школа, клуб, бібліотека, медпункт, два магазини[1].
30 грудня 1962 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про укрупнення сільських районів до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь», село, в складі сільської ради, передане до Новоград-Волинського району Житомирської області. 8 грудня 1966 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про утворення нових районів Української РСР», Вірлянську сільську раду включено до складу відновленого Баранівського району Житомирської області[8].
27 липня 2016 року село увійшло до складу новоствореної Баранівської міської територіальної громади Баранівського району Житомирської області[9]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області[10].
