PROFILPELAJAR.COM

Вінченцо де Ріккаті
Вінченцо де Ріккаті
Vincenzo de Riccati
Народився	11 січня 1707 ; Кастельфранко-Венето, Венеційська республіка
Помер	17 січня 1775 (68 років) ; Тревізо, Венеційська республіка
Поховання	Treviso Cathedrald
Місце проживання	Болонья
Країна	Венеційська республіка
Національність	італієць
Діяльність	математик, фізик
Галузь	математика
Заклад	Ex Collegio di Santa Luciad
Науковий ступінь	доктор права
Відомі учні	Virgilio Cavinad; Gian Francesco Malfattid; Leopoldo Marco Antonio Caldanid; Petronio Maria Caldanid; Pietro Gianninid
Членство	Російська академія наук
Відомий завдяки:	гіперболічні функції
Батько	Якопо Ріккаті
Брати, сестри	Giordano Riccatid; Francesco Riccatid
	Вінченцо Ріккаті у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ріккаті.

Вінченцо Ріккаті (італ. Vincenzo de Riccati; 11 січня 1707, Кастельфранко-Венето — 17 січня 1775, Тревізо) — італійський математик, механік і фізик. Відомий як творець теорії гіперболічних функцій. Син відомого математика Якопо Ріккаті.

Біографія

Вінченцо Ріккаті народився в 1707 році в Кастельфранко Венето, невеликому містечку приблизно за 30 км на північ від Падуї. Його батьком був відомий математик Якопо Ріккаті. Мав старшого брата — Джордано Ріккаті^[2]. Навчався в коледжі св. Франциска Ксав'єра в Болоньї під керівництвом Луїджі Марченті, учня французького математика П'єра Варіньона. 20 грудня 1726 року він вступив до Товариства Ісуса^[3]. Викладав в коледжах Ордену в П'яченці (1728), Падуї (1729) і Парма (1734). Потім він поїхав до Риму вивчати теологію. У 1739 році його призначили до коледжу Св. Франциска Ксав'єра в Болоньї, де він викладав математику протягом тридцяти років, змінивши свого колишнього вчителя Луїджі Марченті. Він був одним із перших членів італійської Національної академії наук^[4]. У 1760 році його було обрано почесним членом Російської академії наук^[5].

Основні дослідження Ріккаті продовжили роботу його батька в математичному аналізі, особливо в галузі диференціальних рівнянь і фізики. У 1746 і 1749 роках Ріккаті опублікував дві праці, в яких обговорював питання про рівнодійну сил в контексті дискусії про живу силу. У 1752 році він опублікував короткий трактат De usu motus tractorii in constructione aequationum diﬀerentialium, в якому довів, що всі (звичайні) диференціальні рівняння першого порядку, які можна було побудувати на той час, можна побудувати за допомогою тягового руху^[6].

Найвагоміші внески Ріккаті в математику та фізику були опубліковані у двох томах «Opusculorum ad res physicas mathematicas pertinentium» (Болонья, 1757—1762), де він представив застосування гіперболічних функцій^[7]. У співпраці зі своїм братом Джордано, Вінченцо відредагував твори свого батька та опублікував їх разом зі своїм другом і учнем Джіроламо Саладіні у спільному тритомному трактаті «Institutiones analyticae», одному з основних підручників того часу з математичного аналізу, який був надрукований у Болоньї в 1765-67 роках. Через десять років Саладіні випустив італійський переклад даного твору під назвою «Instituzioni Analitiche». «Institutiones analyticae» Ріккаті є найповнішим італійським трактатом 18-го століття про аналітичні методи в математиці.

Після знищення ордену єзуїтів Вінченцо Ріккаті поселився у своєму сімейному будинку в Тревізо, де й помер 17 січня 1775 року.

Ріккаті дружив та листувався з італійськими математиками Раміро Рампінеллі та Марією Аньєзі^[8].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Архів історії математики Мактьютор — 1994.
d:Track:Q547473
↑ Vincenzo Riccati, University of St Andrews, Scotland.
↑ Agostini, Amedeo; Coletti, Luigi (1936). RICCATI. Enciclopedia Italiana. Процитовано 19 липня 2018.
↑ Natucci, 1984, с. 401.
↑ Ausländische Mitglieder der Russischen Akademie der Wissenschaften seit 1724 (Vincenzo de Riccati) (рос.). Russische Akademie der Wissenschaften. Процитовано 20 жовтня 2015.
↑ Tournès, 2004, с. 2739—2741.
↑ Indorato та Nastasi, 1991, с. 753.
↑ Roero, C.S. (2015). M.G. Agnesi, R. Rampinelli and the Riccati family: A cultural fellowship formed for an important scientific purpose, the Instituzioni Analitiche. Historia Mathematica. 42 (3): 296—314. doi:10.1016/j.hm.2014.12.001.

Література

Michieli, Adriano Augusto (1943–44). Una famiglia di matematici e poligrafi trevigiani: i Riccati. II. Vincenzo Riccati. Atti del R. Istituto Veneto di Scienze Lettere ed Arti. 103 (2): 69—109.
Indorato, Luigi; Nastasi, Pietro (1991). Riccati's proof of the parallelogram of forces in the context of the vis viva controversy. Physis. 28: 751—767.
Vincenzo Riccati. Science and Its Times: Understanding the Social Significance of Scientific Discovery. Т. 4. Gale Group. 2000. с. 264. ISBN 9780787639365.
Capecchi, Danilo (2012). History of Virtual Work Laws: A History of Mechanics Prospective. Springer. ISBN 9788847020566.
Tournès, Dominique (2004). Vincenzo Riccati's treatise on integration of differential equations by tractional motion (1752). Oberwolfach Reports. 1: 2739—2741.