В середині 19 століття в поселенні налічувалося 558 жителів[1], за довідником 1885 року в селі мешкало 662 особи, налічувалося 70 дворових господарства[2], наприкінці 19 століття — 952 особи, з них 474 чоловіки та 478 жінок, дворів — 175[3], або 1 035 мешканців та 81 двір[4].
Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 1 184 особи, з них, за статтю: чоловіків — 580, жінок — 604; етнічний склад: українці — 1 177, росіяни — 2, поляки — 5. Кількість господарств — 278[6].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 226 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 185 осіб[7].
Історія
Згадується у люстраціїКиївського воєводства 1754 року, власність новогрудського старости Чацького, сплачувало із 30 дворів 4 злотих і 21 грош до замку та 18 злотих і 24 гроші до скарбу[8].
У середині 19 століття — сільце ВульшкаРадомисльського повіту Київської губернії. Входило до православної парафії у Дивині, за 3 версти. Належало поміщикові Данилу Крижанівському, були цегельня та цукроварня. Землі 1 938 десятин[1].
У другій половині 19 століття — село Брусилівської (1 стану) Радомисльського повіту Київської губернії, за 40 верст від Радомисля. Входило до православної парафії у Дивині, за 3 версти. Мешканців 251, за Похилевичем — 694. Селяни, в кількості 242 ревізьких душ, отримали під виплату 880 десятин землі. Великий землевласник — І. Крижанівський: 460 десятин ріллі, 518 десятин під лісом, 12 десятин невживаних земель[10]. За довідником 1885 року — колишнє власницьке сільце Брусилівської волості Радомисльського повіту Київської губернії, лежало біля болота. Були заїзд, лавка[2].
Наприкінці 19 століття — власницьке сільце Брусилівської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль — 45 верст, до центру волості, містечка Брусилів, де розміщувалися також найближчі телеграфна та поштова земська станції — 10 верст, до найближчої залізничної станції Фастів — 25 верст, до найближчої поштової казенної станції у с. Ставище — 16 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство, крім того селяни підробляли у Києві. У селі числилося 1 615 десятин землі, з яких 469 десятин належало поміщикам, 909 десятин — селянам, 238 десятин — іншим прошаркам населення. Поселення належало В. Крижанівському та А. Іванченку, господарство вели самі поміщики, застосовували трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були православна церква, школа грамоти, 3 вітряних млини, кузня, маслобійня, хлібна комора. Пожежна команда мала 3 бочки[3][4].
У 1923 році включене до складу новоствореної Вільшанської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Брусилівського району Білоцерківської округи; адміністративний центр ради. 11 серпня 1954 року, внаслідок об'єднання сільських рад, село підпорядковане Хомутецькій сільській раді Брусилівського району Житомирської області. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Коростишівського району Житомирської області, 4 травня 1990 року повернуте до складу відновленого Брусилівського району[11].
28 липня 2016 року увійшло до складу новоутвореної Брусилівської селищної територіальної громади Брусилівського району Житомирської області[12]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Житомирського району Житомирської області[13].
