Вікторія Адельгейда Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзька, також Вікторія Адельгейда Шлезвіг-Гольштейнська (нім.Viktoria Adelheid von Schleswig-Holstein-Sonderburg-Glücksburg, 31 грудня1885 — 3 жовтня1970) — принцеса Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзька з династії Глюксбургів, донька герцога Фрідріха Фердинанда Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзького та принцеси Ауґустенбурзької Кароліни Матильди, дружина останнього герцога Саксен-Кобург-ГотиКарла Едуарда.
На придворному балу в берлінському Міському палаці 15 лютого 1905 року Вікторія Адельгейда була представлена герцогу Саксен-Кобург-ГотиКарлу Едуарду, що доводився онуком королеві Вікторії, через її сина Леопольда. Відразу після балу було оголошено про заручини пари.
11 жовтня того ж року Вікторія Адельгейда та Карл Едуард повінчалися у замку Глюксбург. Нареченій виповнилося 19 років, нареченому — 21.
Одним з весільних подарунків для молодят був грошовий презент у розмірі 20 000 марок від громад та ландтага герцогства, який мав бути спрямований на відновлення каплиці Лютера. Його наслідком стало капітальне оновлення фортеці Фесте Кобург.
У шлюбі народила п'ятеро дітей:
Йоганн Леопольд (1906—1972) — наслідний принц Саксен-Кобург-Готи, був двічі одружений, мав трьох дітей від першого шлюбу;
Кароліна Матильда (1912—1983) — була тричі одружена, мала шестеро дітей;
Фрідріх Йозіас (1918—1998) — титулярний герцог Саксен-Кобург-Готи у 1954—1998 роках, був двічі одружений мав чотирьох дітей від обох шлюбів.
Під час Першої світової чоловік Вікторії Адельгейди числився саксонським генералом, однак не був фактичним головнокомандуючим, а лише супроводжував свій полк.
Після Листопадової революції у 1918 року і повалення монархії, він був змушений зректися престолу. Усі члени герцогської родини стали приватними особами. Сім'я продовжила жити влітку[1] у замку Калленберг, що залишився їхньою приватною власністю, та у Фесте Кобург взимку. Фортеця від 7 червня 1919 перейшла у власність держави, однак, герцог зберіг право на проживання в ній.
Замок Ґряйнбург
1929-го, після перших виборчих успіхів нацистської партії, Карл Едуард відкрито підтримав НСДАП. 5 грудня 1929 герцогське подружжя разом брало участь у передвиборчому мітингу в кобурзькому ресторані, де Гітлер виступав як оратор. В часи Третього Рейху Карл Едуард займав різні представницькі посади, у тому числі, був президентом німецького Червоного Хреста. Після Другої світової його було заарештовано та інтерновано у 1946. Через важкий стан здоров'я герцога випустили із в'язниці. Вікторія Адельгейда доглядала чоловіка до його смерті у 1954 році.
Замок Калленберг та більшість маєтків родини було конфісковано, тож коли у 1958 році був повернений у сімейний фонд Саксен-Кобург-Готської династії замок Ґряйнбург у Верхній Австрії, Вікторія Адельгейда почала використовувати його як літню резиденцію.[2]
Там вона і померла 3 жовтня 1970 року. Похована на герцогському родинному кладовищі Лісовий цвинтар біля замку Калленберг у Кобурзі[3] поруч із середнім сином, що загинув на фронті, та чоловіком.
Harald Sandner: Coburg im 20. Jahrhundert. Die Chronik über die Stadt Coburg und das Haus Sachsen-Coburg und Gotha vom 1. Januar 1900 bis zum 31. Dezember 1999 - von der «guten alten Zeit» bis zur Schwelle des 21. Jahrhunderts. Gegen das Vergessen. Verlagsanstalt Neue Presse, Coburg 2002, ISBN 3-00-006732-9
Thomas Nicklas: Das Haus Sachsen-Coburg - Europas späte Dynastie. Verlag W. Kohlhammer, Stuttgart 2003, ISBN 3-17-017243-3.
.jpg)
