Віке́нтій, або Вінцентій (лат.Vincentius, грец.Βικέντιος)
Вікентій Сарагоський (ісп.Vicente de Zaragoza)) — за місцем походження і діяльності.
Вікентій Цезар-Августинський (лат.Vincentius Caesaraugustanus) — від Цезар-Августи, античної назви Сарагоси.
Вінсент (англ. і фр.Vincent), Вісенте (ісп. і порт.Vicente), або Вінцент (пол.Wincenty).
Життєпис
Найдавніші згадки про життя Вікентія містяться у «Перістефаноні» (404—405), збірнику гімнів Пруденція, присвячених християнським мученикам[2]. Життєпис зафіксований в «Діяннях святих»[3] датується VIII—IX століттями; він сформований на основі усних переказів[1]. Інша версія житія записана в «Analecta Bollandiana»[1].
Вікентій народився Уесці, поблизу Сарагоси, Іспанія, Римська імперія[1]. Його батьком був Евтрікій (Евтікій), а матір'ю — Енола, уродженка Оски[1]. Вікентій навчався під наставництвом сарагоського єписопа Валерія[1]. Після прийняття сану диякона, він став головним проповідником в діоцезії, позаяк єпископ був заїкою[1].
За правління імператора Діоклетіана почалися гоніння на християн. Вікентія і сарагоського єпископа арештували за наказом управителя Даціана, привели у кайданах до Валенсії й утримували у в'язниці довгий час. Згодом Валерія вигнали з Іспанії, але Вікентія піддали різноманітним тортурам вимагаючи зректися Христа. Його катували на дибі, смажили на жаровні, бичували[1]. Потім диякона знову кинули до тюремної камери, устеленої битими черепками[1]. Після цього Вікентія поклали у м'яку розкішну постіль, намагаючись похитнути його віру, але там він і помер[1].
Тіло Вікентія кинули в полі на поталу диким звірам і стерв'ятникам. Проте покійного захистив ворон, що не підпускав до нього трупоїдів[1]. Врешті-решт Даціан звелів викинути його в море. Труп святого прибило хвилями до берега, де його знайшла побожна вдова і поховала за межами Валенсії[1].
Після закінчення гонінь на місці поховання Вікентія спорудили каплицю[1]. 1175 року його мощі перевезли до Лісабона[1] й помістили до місцевої церкви.
