Ця стаття є частиною серії з теми
Історія земель сучасної України
Козак Мамай — архетип кобзаря, оповідача історій
Хронологія та періоди
Доісторичний період Кам'яна доба:    Палеоліт 1,5 млн — 11 тис.р. до н.е.    Пізній палеоліт 40—11 тис.р. до н.е.    Мезоліт 11—8 тис.р. до н.е.    Неоліт 8—6 тис.р. до н.е. Початок доби металів:    Мідна доба 7—5 тис.р. до н.е.    Бронзова доба 3 тис.р. — XII до н.е.
Стародавня історія    Кімерійський період ІХ — VII до н.е.    Скіфський період VII — ІІ до н.е.    Антична колонізація VII до н.е. — V    Сарматський період ІІ до н.е. — III    Готський період III—IV    Гунська навала IV    Слов'янські союзи[ru] V—VII
Середньовіччя Раннє середньовіччя:    Літописні племена VI—X    Хозарський період VII—X    Легендарний період Русі 839—988    Християнізація Русі 988—XII Високе середньовіччя:    Період розквіту Київської Русі 988—1132    Удільний період 1132—1240    Монгольська навала 1223—1241    Монгольський період 1242—1362 Пізнє середньовіччя:    Литовська доба 1320—1569    Утворення Кримського ханства 1441—1584
Нова історія (модерн) Ранній модерн:    Польська доба 1569—1654    Колонізація Степової України XVI—XVIII    Козацька революція 1648—1676    Період «руїни» 1657—1687    Анексія Київської митрополії 1685—1722    Мазепинська доба 1687—1709    Глухівський період 1708—1784    Ліквідація Гетьманщини 1764—1784 Пізній модерн:    Російська імперія XVIII—XX       Колонізація Півдня XVIII—XIX    Габсбургська монархія 1772—1914    Національне відродження 1791—1917    Перша світова війна 1914—1918
Новітня історія Визвольні змагання 1917—1921    Гетьманський переворот 1918—1918    Отаманщина 1918—1921    Радянська окупація 1917—1922 Міжвоєнний період: 1919—1939    Буковина та Бессарабія 1919—1939    Малопольща 1919—1939    Українська СРР 1921—1939    Молдавська АРСР 1924—1940    Кримська АРСР 1921—1945 Радянський період 1919—1991    Анексія Західної України 1939—1940    Друга світова війна 1938—1945    Повоєнний період 1945—1953    Повоєнний період у Криму 1945—1954    Хрущовська відлига 1953—1964    Період застою 1964—1985    Період перебудови 1985—1991    Демократична революція 1990—1991 Сучасність з 1991    Президентство Кравчука 1991—1994    Президентство Кучми 1994—2005    Міжмайдання 2004—2014       Президентство Ющенка 2005—2010       Президентство Януковича 2010—2014    Президентство Турчинова 2014    Президентство Порошенка 2014—2019    Президентство Зеленського з 2019
Інші статті
Теми Військова історія Економічна історія Політична історія Соціальна історія Тематичні статті: Академія наук Залізниця Євреї Історико-культурні заповідники Історичні мапи Місцеве самоврядування Освіта Преса Промисловість Гірнича справа Нафтогазовидобування Захід України Ювелірна справа Спорт Українська література Українська мова
Історія окремих країв Етнокультурні регіони: Бойківщина Буковина Волинь Галичина Дике Поле Донбас Донеччина Закарпаття Крим Кубань Лемківщина Наддніпрянщина Поділля Полісся Придністров'я Сіверщина Слобожанщина Степове Побужжя Адміністративні одиниці: АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська області
Див. також
Історична наука в Україні Список років
Портал «Україна»
п о р

Військова історія України — історія битв і війн України, її історичних державних утворень та Збройних сил України.

Дивись: Походи Русі на Візантію

Дивись: Монгольська навала на Русь

Дивись: Війна за незалежність Русі

Дивись: Польсько-козацькі війни

Дивись: Хмельниччина

Дивись: Північна війна в Україні та Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну

Дивись: Перша радянсько-українська війна та Радянсько-українська війна

Дивись: Українська повстанська армія

Дивись: Миротворчі місії України

З прибуттям 240 окремого спеціального батальйону (УКРБАТ-1) до міста Сараєво, Боснія і Герцеговина, підрозділи батальйону були неодноразово атаковані ворогуючими сторонами.

Бойова діяльність українських миротворчих підрозділів здійснювалася з застосуванням штатної зброї у відповідь на напади місцевих збройних формувань для деблокування позицій батальйону, знищення снайперів, та забезпечення евакуації загиблих та поранених.

З квітня 1994 року починається окрема сторінка бойової діяльності ЗС України на Балканах, 19 квітня до Сараєво прибув 60-й окремий спеціальний батальйон ЗС України (УКРБАТ-2), який 24 квітня 1994 року разом з опергрупою 240 осіб, підрозділами ЗС Великої Британії, Франції, Норвегії, Росії та Єгипту увійшов до зони активних бойових дій між сербськими та мусульманськими підрозділами в анклаві Горажде. Нападу з обох сторін зазнала 1 спеціальна рота із 60 осіб.

На початку червня 1994 року підрозділ було перекинуто з Горажде до м. Гліна, Хорватія, де він вів безпосередні бойові дії з метою захисту позицій батальйону та зони безпеки ООН у анклаві Бихач. У вересні 1994 року збройних нападів зазнали 11 та 12 спостережні пункти зі складу 1-ї спеціальної роти батальйону. Особовий склад зазнав збройних нападів з боку підрозділів «Баня Лукського» корпусу армії боснійських сербів, загону спеціального призначення «Маузер» Р. Младіча та 505-ї бригади 5-го Армійського корпусу Армії Боснії і Герцеговини. Особовий склад 11 СП. був захоплений у заручники боснійськими сербами. Особовий склад 12 СП протягом тижня перебував в зоні активних бойових дій підрозділів Армії БіГ та бригад зі складу боснійсько-сербської армії та армії Сербської Країни. Зазнав важких поранень один український військовослужбовець, позицію підрозділу було знищено ворогуючими сторонами.

В липні 1995 року штаб української роти в н.п. Вітковічі в анклаві Горажде було атаковано батальйонами мусульманської бригади ОГ «Горажде», з метою примушення українського підрозділу віддати важку зброю та бронетехніку. Позиції роти обстрілювалися з мінометів, безвідкатних гармат, гранатометів, важкої та стрілецької зброї. Протягом декількох годин українська рота вела бій проти переважаючих за чисельністю мусульманських підрозділів, в ході бою важкі поранення отримали декілька українських миротворців. Британський батальйон, який знаходився у центрі м. Горажде, проігнорував напад на український підрозділ та не надав будь-якої підтримки українським військовим.

В липні 1995 року в анклаві Жепа, БіГ відбулася найуспішніша бойова операція в історії ЗС України. Підрозділ з 79 українських миротворців було атаковано боснійсько-сербським корпусом «Дріна» та мусульманськими підрозділами ОГ «Жепа».

Результатом української операції, незважаючи на відсутність підтримки збоку ООН та НАТО, та ігноруючи загрози й наказ Р. Младича відповідно до таємної директиви Р.Караджича на знищення миротворців та цивільного населення Жепи, став порятунок, без втрат серед українців, більш ніж дев'яти тисяч осіб цивільного населення Жепи та біженців, що втекли зі Сребрениці (де нідерландський батальйон у складі 650 осіб не зміг виконати задачу, і там було вбито сербськими підрозділами більш ніж дев'ять тисяч мирних жителів). ^[1]

Дивись: Українська миротворча місія в Іраку

Після повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку 1 травня 2003 року, Україна долучилась до міжнародної коаліції із забезпечення порядку та охорони цивільного населення в Іраку. Рішення ввести українські війська підтримала Верховна Рада та тодішній президент України Леонід Кучма.

8 серпня — 10 серпня 2003 року до Кувейту було доставлено 5 окрему механізовану бригаду та її всю техніку і озброєння.

11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації — місто Ель-Кут провінції Васит, база «Дельта».^[2]

Всього Україна відправила до Іраку 1690 військовослужбовців, 98 броньованих машин, 217 автомобілів та 2161 одиниць стрілецької зброї. Це була наймаштабніша військова операція за всю історію незалежної України.

Українські військові несли службу на блокпостах, супроводжували гуманітарні колони, знешкоджували заміновані ділянки та залишені боєприпаси. Також українським військовим доводилося відбивати атаки місцевих ісламістів.

Найбільшою такою атакою була Битва за Ель-Кут, коли Армія Магді атакувала українські війська 5 квітня 2004 року. В цьому бою загинув один український військовослужбовець, а шестеро — отримали поранення. Ісламісти ж втратили близько 200 бійців і 7 квітня відступили.

6 березня 2005 року в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець, після цього було прийняте рішення про повернення українських військ в Україну. 15 березня 2005 року почалося поетапне виведення українського контингенту, що тривало до 27 грудня. Останні 29 членів миротворчого персоналу України, що залишались як спостерігачі повернулись на Батьківщину 9 грудня 2008 року.

Всього військову службу в Іраку та Кувейті за 2003 — 2008 роки пройшло близько 6100 українців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення. ^[3]

Дивись: Російська збройна агресія проти України (2014—)

Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року, Росія розпочала військову агресію проти української держави. Першим її етапом стала окупація Криму, внаслідок чого було вбито 2 військовослужбовці Збройних сил: Кокуріна Сергія та Карачевського Станіслава.

Наступним етапом агресії стало захоплення проросійськими активістами адмінбудівель та відділків міліції в містах Донбасу (Слов'янську, Бахмуті та Краматорську). У відповідь на це українська влада оголосила про проведення антитерористичної операції, що переросла у повноцінну війну.

25 квітня 2018 року Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач ЗС України Віктор Муженко підписав наказ від 25.04.2018 № 166, яким затвердив Програму заходів щодо відновлення та впровадження національних бойових традицій у Збройних Силах України.^[4]

• Список війн за участю України

• Сухопутні війська Збройних Сил України: 20 років миротворчої діяльності // Матеріали доповідей науково-практичної конференції 25 жовтня 2012 р., м. Львів. — Львів: АСВ, 2012. — 223 с.
• Військово історичний календар на 2017

Відео

• Розвінчання радянських міфів: у яких арміях воювали українці у Другій світовій війні [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.]
• Поле битви - історія