PROFILPELAJAR.COM

село Великі Лісівці
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Попільнянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA18040390030096909
Облікова картка	с. Великі Лісівці
Основні дані
Засноване	1746
Населення	432 (2001)
Площа	2,534 км²
Густота населення	170,48 осіб/км²
Поштовий індекс	13526
Географічні дані
Географічні координати	49°58′58″ пн. ш. 29°22′20″ сх. д. / 49.98278° пн. ш. 29.37222° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	205 м
Водойми	р. Унава
Найближча залізнична станція	Попільня
Відстань до; залізничної станції	8 км
Місцева влада
Адреса ради	вул. Б. Хмельницького, 7, смт Попільня, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13501
Карта
	Великі Лісівці
	Великі Лісівці
Мапа
	Великі Лісівці у Вікісховищі

Великі Лісівці — село в Україні, у Попільнянській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 432 особи (2001). У 1923—2016 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

Розташоване за 8 км північно-західніше смт Попільня та залізничної станції Попільня, на правому березі річки Унава. Поблизу села пролягає автошлях Житомир — Сквира^[2].

Населення

У середині 19 століття налічувалося 734 жителі, з них 722 православних, 12 католиків^[3]. Станом на 1885 рік в селі мешкало 782 особи, налічувалося 104 дворових господарства^[4].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 319 осіб, з них: православних — 1 268, чоловіків — 619, жінок — 700^[5].

Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 331 особу, з них чоловіків — 650 та 681 жінка, дворів — 215^[6].

Станом на 1972 рік кількість населення становила 729 осіб, дворів — 267^[2].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 505 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 432 особи^[7].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[8]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	425	98.38%
російська	7	1.62%
Усього	432	100%

Історія

Відоме з 1746 року^[2]. Входило до Паволоцького ключа, згодом, разом із ним, належало Ф. Уварову, який продав село Добровольському, той — Дяковському. У 1748 році збудовано нову церкву, на місці старої, описаної у візитації Паволоцького деканату 1746 року.

У середині 19 століття — поселення Сквирського повіту Київської губернії, на правій стороні Унави, за 12 верст північніше Паволочі. Землі 1 571 десятин, належить поміщикові Ф. Дяковському, католику, який придбав село у 1850 році. Церкві належало 53 десятини землі, в тому числі під лісом^[3].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Попільнянської волості Сквирського повіту Київської губернії, на річці Унава. Були церковна парафія, школа, заїзд, лавка^[4].

Наприкінці 19 століття — власницьке село Попільнянської волості Сквирського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Сквира — 30 верст, до волосного центру, с. Попільня, де розміщувалися також найближча поштова земська станція — 4 версти, до найближчої залізничної станції Попільня, де розміщувалася також поштово-телеграфна станція — 7 верст. Основним заняттям мешканців було рільництво. У селі числилося 1 859 десятин землі, з них 830 десятин належало поміщикам, 860 десятин — селянам, церкві — 57 десятин, іншим прошаркам населення — 112 десятин. Село належало дворянинові К. Г. Дяківському, господарював сам поміщик, застосовував трипільну сівозміну. В селі була православна церква, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, кузня, 2 маслобійні, казенна винна лавка, хлібна комора. Пожежна команда мала насос, 4 діжки та 2 багри^[6].

У 1923 році включене до складу новоствореної Великолісовецької сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Попільнянського району Білоцерківської округи, адміністративний центр ради^[9].

На фронтах німецько-радянської війни воювали 145 селян, з них 80 нагороджені орденами й медалями, 83 загинули. На їх честь встановлено пам'ятник та, у 1967 році, споруджено обеліск Слави.

У радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 247,3 га угідь, в тому числі 1 194,8 га рілля, 26 га саду, 13 га лісу, 5 га водоймищ. Були цегельний завод та пилорама. Господарство вирощувало зернові та технічні культури, мало розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

В селі були восьмирічна школа, будинок культури, 2 бібліотеки, медичний пункт, сезонні дитячі ясла, 2 магазини^[2].

17 серпня 2016 року включене до складу новоствореної Попільнянської селищної територіальної громади Попільняського району Житомирської області^[10]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області^[11].