PROFILPELAJAR.COM

село Білогорілка
	Школа земська трикомплектнаШкола земська трикомплектна
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Миргородський район
Тер. громада	Лохвицька міська громада
Код КАТОТТГ	UA53060190050062125
Основні дані
Засноване	1721
Населення	517
Площа	1,905 км²
Густота населення	271,39 осіб/км²
Поштовий індекс	37220
Телефонний код	+380 53-56
Географічні дані
Географічні координати	50°31′10″ пн. ш. 33°15′34″ сх. д. / 50.51944° пн. ш. 33.25944° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	116 м
Водойми	річка Сула, ставок Шеремет
Місцева влада
Адреса ради	37200, Полтавська обл., Миргородський р-н, м. Лохвиця, вул. Перемоги, 19
Карта
	Білогорілка
	Білогорілка
Мапа
	Білогорілка у Вікісховищі

Білогорі́лка — село в Україні, у Лохвицькій міській громаді Миргородського району Полтавської області. Населення становить 517 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Білогорільська сільська рада у підпорядкуванні якої також були села Воля та Ручки.

Географія

Село Білогорілка знаходиться на правому березі річки Сула. вище за течією на відстані 6 км розташоване село Гудими, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Ручки, на протилежному березі — село Голінка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. У 12 томі Материалов к оценке земель Полтавской губернии відмічено: «В 2 ½ верстах на запад от с. Андреяшевки находится с. Гудимы, окруженное со всех сторон болотами и старицами. Вся местность к югу от этого села вплоть до с. Белогорелки представляет сплошное почти непроходимое болото, и только по второй терасе [р. Сула] можно проехать из одного села в другое… У с. Белогорелки вторая терраса достигает наибольшей высоты и занята сдесь песками которые уже задерновались и превращены в культурные почвы».

Історія

Найдавнішим джерелом, що фіксує село Білогорілка є карта Київського воєводства Г. Л. де Боплана 1650 р. Тут вона показана позначкою pagus — село. До цього, у XVI ст., ці землі відходять до Черкасько-Путивльського прикордоння. На півночі Черкаського повіту розтащовувалися землі церковних уходів, що відмічає П. Клепатський. На початку 1590-х рр. отаман Агій, шукаючи між Сулою і Хоролом черкасів, що ходять в московську землю «на бортні урожаї», у цій місцевості придибав отамана Холошу на Рополоті (Артополоті), а на Сулі коло Нятинь перевозу погромив якусь іншу черкаську ватагу.

У 1648 р. в ході Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Білогорілка входить до Лохвицької сотні Лубенського полку. Вже 16 жовтня 1649 р., за Зборівською угодою, сотня відходить до Миргородського полку. В Лохвицькій сотні на цей час 302 козаки.

1658 року Лохвицька сотня, і Білогорілка у її складі повертається до Лубенського полку.

У 1665 р. - Лохвиця і Ромни разом із волостями були опреділені на утримання «войсковой арматы», Білогорільські обивателі фіксуються у матеріалах Лохвицької ратушної книги в 1653,1665, 1674 рр.

1709 року Білогорілка ратушне село. В цей час 13 дворів у Білогорілці (посполитые тяглые безкгрунтовые — 4, убогие пешие бобыли — 9), за універсалом лубенського полковника Маркевича, належать бунчуковому товаришу лохвицької сотні Андріяшу Волошину, а на 1729 р. переходять до його сина Михайла.

На 1732 р. у Білогорільці мешкає 87 козаків Лохвицької сотні, 6 посполитих, піп Михайлівської церкви Іоаким Омелянович, вікарій Максим Леонтієв, дяк Софроній Ільченко, паламар Іродіон Бойко.

У 1760 році Білогорілку передано передано до Янишпільської сотні де вона перебуватиме до скасування полкового устрою в 1782 р. Посаду сотника обіймає Іван Сич. Відстань від Білогорілки до Янишпільського сотенного правління — 18 верст.

Під помилковою назвою Білі горинки згадується в Гереральному описі Малоросії 1765—1769 рр.

1781 — відноситься до Лохвицького повіту Чернігівського намісництва, 1796 — до Малоросійської губернії, у 1802 році входить до новоствореної Полтавської губернії.

У 1801 році в Білогорілці 543 оподатковані мешканці чоловічої статі. 1859 року в с. Білогорілка за переписом 282 двори, 1071 мешканців.

1910—327 дворів, 2060 мешканців. Козацьких господарств значилось 314. У селі було 33 вітряки, 3 кузні, З олійниці, церква і 3-класна церковнопарафіяльна школа, де працювали 2 вчителі. Письменних — 375 чоловіків і 74 жінки.

У часи Радянського Союзу у Білогорільці мешкало 1040 осіб. Був розташований колгосп ім. Куйбишева, який мав 4178 га землі, електростанцію, пилораму, механічні майстерні. За успіхи в розвитку тваринництва колгосп був відзначений нагородою Міністерства сільського господарства УРСР.^{[джерело?]}

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Лохвицької міської громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Лохвицького району, село увійшло до складу новоутвореного Миргородського району Полтавської області^[2].

Пам'ятні місця

Пам'ятник козаку Сулану. Скульптор Ю. І. Юрченко. 2016 р. Встановлений на постаменті де до цього стояло погруддя В. В. Куйбишева встановлене в кінці 1960-х років майстром із села Білогорілки Іваном Юрченком та Миколою Шишем.
Братська могила 15 військовослужбовців (з них 3 невідомі) що загинули у 1941, 1942 та 1943 роках. На південь від сільського клубу. Пам'ятник-скульптура радянського воїна у літній формі, з автоматом у правій руці. Споруджений у 1957 р. Поруч стела із прізвищами загиблих односельчан.
Братська могила радянських воїнів у Білогорілці

Економіка

Молочно-товарна та птахо-товарна ферми.
ПП АФ «ВОЛЯ».

Об'єкти соціальної сфери

Будинок культури на 500 місць
Дитячий садок «Барвінок».
Дев'ятирічна загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Знаходиться в земській школі збудованій за проектом О. Г. Сластіона (пам'ятка на обліку не перебуває).
Бібліотека.

Відомі люди

Уродженцем села є Плюйко Полікарп Порфирович (літературний псевдонім Поль Половецький) — український поет, письменник, математик та діяч діаспори.

Колесников Георгій Карпович — священнослужитель Михайлівської церкви. Народився в 1843 р. в с. Лука Лохвицького повіту. Виходець із священицької родини. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1867). У 1869 рукопокладений у сан священика Михайлівської церкви с. Білогорілка Лохвицького повіту. З 1872 — законовчитель у місцевій школі. Улаштував новий жертвеник, іконостас, створив горнє місце у парафіяльній церкві. Член благочинної ради, православного місіонерського товариства, православного Свято Макаріївського братства. Нагороджений набедреником (1880), фіолетовою скуфією (1896), камилавкою (1900), наперсним хрестом (1909), орденом св. Анни 3 ст. Помер 13 лютого 1910 р. Похований на церковному погості (нині територія сільського клубу).