PROFILPELAJAR.COM

Борисав Станкович
Борисав Станкович
Борисав Станковић
Псевдонім	Бора
Народився	31 березня 1875 або 22 березня 1876; Вранє, Османська імперія
Помер	22 жовтня 1927 або 21 листопада 1927; Белград, Королівство Югославія
Поховання	Новий цвинтар
Країна	Османська імперія; Королівство Сербія; Королівство Югославія
Діяльність	письменник, драматург, поет-адвокат
Alma mater	Белградський університет, Юридичний факультет[pl]
У шлюбі з	Angelina Stanković (Milutinović)
Діти	3 доньки
	Борисав Станкович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Станкович.

Борисав «Бора» Станкович (серб. Борисав Станковић, англ. Borisav Bora Stanković; 31 березня 1876, Вранє — 22 жовтня 1927, Белград) — сербський письменник і драматург, один з найбільш помітних реалістів в літературі Сербії кінця XIX — початку XX століття.

Біографія

Народився в маленькому провінційному містечку на кордоні Сербії та Османської Македонії. Рано залишився сиротою. До 1902 вивчав право у університеті Белграда. Потім деякий час жив у Парижі (1903—1904).

Повернувшись на батьківщину, працював у столиці чиновником на митниці і в податковій службі. Під час Першої світової війни жив у місті Ниш у Чорногорії, де був заарештований австрійцями і поміщений в табір для інтернованих в Боснії. Після війни працював у відділі мистецтв Міністерства освіти. Помер у Белграді у 1927 році.

Творчість

Літературною діяльністю почав займатися в студентські роки. Найбільш плідним у літературному відношенні виявився період з 1898 по 1913 роки, коли письменник опублікував декілька книг оповідань — «Зі старого Євангелія» (1899), «Божі люди» (1902), «Старі дні» (1902), роман «Погана кров» (1911), драми «Коштана» (1902) та «Ташана» (1912). Під час світової війни і після неї — Станкович не створив жодного скільки-небудь значного художнього твору.

Романи і оповідання Б. Станковича тісно пов'язані з його рідним краєм, зображують життя людей Південної Сербії. Письменник залишався прихильником старих патріархальних звичаїв, руйнування яких у Старій Сербії спостерігав з жалем і смутком. Але у своїх творах Станкович малював старе життя без ідеалізації, правдиво розповідаючи про долі представників усіх верств суспільства — землевласників, торговців, жебраків, ремісників, циган, «божих людей». Найвідоміший його роман «Погана кров» (1911) розповідає про падіння старих землевласницьких родів, про тріумф «нових господарів життя», і торговців, які розбагатіли під час війни. З особливою теплотою і проникливістю Станкович розповів про важку долю сербської жінки.

Заслуга Станковича полягає в тому, що він відкрив літературі маловідомий світ і показав його надзвичайно свіжо і оригінально, збагативши сербський реалізм майстерністю психологічного аналізу.

Творчість Б. Станковича часто порівнюють з російськими письменниками, особливо, з Достоєвським і, певною мірою, з Максимом Горьким.