Бичок-бабка

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бабка.

Бичок-бабка
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Ряд: Бичкоподібні (Gobiiformes)
Родина: Бичкові (Gobiidae)
Рід: Neogobius
Вид:
Бичок-бабка (N. fluviatilis)
Біноміальна назва
Neogobius fluviatilis
Синоніми

Gobius fluviatilis Pallas, 1814
Gobius fluviatilis nigra Kessler, 1859
Gobius sordidus Bennett, 1835
Gobius steveni Nordmann, 1840
Neogobius fluviatilis fluviatilis (Pallas, 1814)
Apollonia fluviatilis (Pallas, 1814)

Поперечний розріз голови малька Neogobius fluviatilis

Бичо́к-бáбка[1], також бичо́к-піщáник, пісо́чник,[2] (Neogobius fluviatilis) — риба з родини бичкових ряду Окунеподібних. Понто-Каспійський релікт. В Україні є промисловим видом, особливо в Азовському морі, Дніпровсько-Бузькому лимані. Має велике значення в живленні промислових хижих риб.

Характеристика

Голова бичка-бабки

Тім'я, потилиця, спина, зяброві кришки (на третину), основи грудних плавців, задня половина горла і черево покриті циклоїдною лускою. Другий спинний плавець значно знижується до заднього кінця тіла. Ширина голови дорівнює її висоті або трохи більша. Рот кінцевий або напівверхній, рило загострене. На щелепах є дрібні конічні зуби. Нижня щелепа видається вперед, верхня губа не потовщена з боків. Лопастинки коміри черевного присоска ледь помітні, присосок майже досягає анального отвору. Колір тіла буро-сірий або жовтувато-сірий, зазвичай з дуже блідим буруватим малюнком з темними плямами, що зливаються. Спинні і хвостовий плавці з рядами темних цяток. Самці під час нересту зовсім чорні з жовтуватими облямівками на непарних плавцях. Довжина 7-10, іноді до 18-20 см, маса близько 50 г.

Поширення

Самець бичка-бабки з річки Буг

Природним ареалом даного виду є прісні і солонуваті води басейну Чорного і Мармурового морів[3]. В басейні Мармурового моря поширений в озерах Ман'яс, Сапанджа, річці Казолі (біля Бурси), в Босфорі.

У Чорному морі зустрічається в усіх розпріснених ділянках. Річки: Камчия, нижня частина Дунаю із притоками (Огоста, Іскир, Віт до Плевена, Осам, Янтра), Дністер із притоками, Південний Буг, Дніпро, а також Київське водосховище і Десна, річки Криму. Лимани північно-західної частини Чорного моря (Тилігул, Дністровський, Разелм та ін.), озера Варненське, Бургаське. В Азовському морі, лиманах (особливо Молочний і Сиваш) і річках його басейна: Дон, Донець, Хопер, Ведмедиця, Кубань, гирла малих річок. Річки Кавказу (Дагомис, Ріоні), озеро Палеостомі.

В останні роки цей вид реєструється як інтродукований у країнах Західної Європи. Вперше як вселенець відзначений в озері Балатон (Угорщина) в 1970 році[4]. У 1984 році цей вид відзначений у нижній частині Угорського плину Дунаю[5]. У 2001 році бичок бабка знайдений на словацько-угорській ділянці Дунаю[6]. Вперше знайдена в басейні Балтійського моря (річка Буг) в 1997 році[7] Після цього бичок-бабка став звичайним видом у Влоцлавському водосховищі та Зегжинському озері[8]. Бичок-бабка відзначається у німецькій частині річки Рейну починаючи з 11 березня 2009 року. Також рибу відзначено у річці Вааль біля Неймегена, Нідерланди[9].

У серпні 2011 року бичок-бабка був знайдений вперше у Греції, у річці Мариця, яка вливається до Егейського моря.[10]

Спосіб життя

Тримається на піскуватому дні біля берегів з проточною водою. На зимівлю йде на глибину, вкривається товстим шаром слизу, не живиться і майже не рухається.

Живе 5—7 років.

Живлення

Бичок-бабка є типовими малакофагом, але молюски у його раціоні мають менше значення, ніж для бичка-кругляка[11]. В Азовському морі його раціон на 85% складають молюски, здебільшого Abra segmentum[12]. У Тендровській затоці в його живленні домінують поліхети, личинки Chironomidae, молюски Abra, Cerastoderma, ракоподібні: амфіподи, креветки, молодь бичків і дорослий бичок-лисун Pomatoschistus marmoratus[13]. У придунайських озерах Ялпуг і Кугурлуй у живленні бичка-бабки присутні здебільш амфіподи, молюски (Dreissena polymorpha), а також Oligochaeta[14].

У Хаджибейському лимані в раціоні бичка-бабки знайдено 12 видів харчових об'єктів[15]. Поліхети і личинки комах (Chironomidae gen. sp.) і креветка Palaemon elegans відіграють значну роль в живленні в усі сезони. В окремі сезони значення мають краби Rhithropanopeus harrisii, морська трава Zostera marina і амфіподи Marinogammarus olivii. Також у раціоні дорослих бичків відзначалися планктонні ракоподібні (Cyclopidae, Diaptomidae, Daphnia).

Розмноження

Статева зрілість наступає на другому році життя, коли риба досягає довжини 10 см. Нерестує від кінця квітня до початку червня при температурі води 10—13°. Для нересту вибирає мілководдя вздовж берегів. Самиці відкладають від 700 до 2 800 ікринок зеленкуватого кольору, діаметром не менше 2,5 мм до ніш, які самці вигрібають у піску або у намулі під камінням. Ікра розвивається до личинки протягом 2— З тижнів при температурі води 15—16 °C, а ще через 5 днів виходять мальки. На першому році життя рибки досягають 3—5 см, на другому — 6—10 см, на четвертому — 12— 20 см.

Паразити

Бичок-бабка заражений личинками нематод Eustrongylides excisus, Дністровський лиман, Україна

У бичка-бабки в північно-західній частині Чорного моря відомі 12 видів паразитів[16]. До основних паразитів відносяться метацеркарії Cryptocotyle concavum, Cryptocotyle lingua і Pygidiopsis genata, а також нематоди Dichelyne minutus, часто зустрічаються цестода Ligula pavlovskii. Трематоди C. lingua і P. genata здатні заражати людину[17][18]. У 1950-х роках біля берегів Таганрозької затоки Азовського моря бичок-бабка був відзначений як хазяїн епізоотичних нематод Tetrameres fissispina і Streptocara crassicauda, які викликали загибель каченят[19].

У бичка-вселенця у середньому Дунаї (Словацький сектор) знайдено 9 видів паразитів, серед яких найпоширеніші глохідії молюсків Anodonta anatina, Pseudoanodonta complanata, а також метацеркарії трематод Diplostomum spathaceum[20].

Див. також

Література

  1. ↑ Куцоконь Ю.; Квач Ю. (2012). Українські назви міног і риб фауни України для наукового вжитку. Studia Biologica. 6 (2): 199—220. doi:10.30970/sbi.0602.208.
  2. ↑ Турянин І. І. «Риби Карпатських водойм». Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 27 січня 2012. [Архівовано 2014-04-27 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Смирнов А. И. Окунеобразные (бычковые), скорпенообразные, камбалообразные, присоскообразные, удильщикообразные : [рос.]. — Київ : Наукова думка, 1986. — 320 с. — (Фауна України ; т. 8, вип. 5).
  4. ↑ Bíro P. (1971) Neogobius fluviutilis in Lake Balaton — a Ponto-Caspian goby new to the fauna of central Europe. J. Fish Biol., 4: 249–255.[1] [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Pintér K. (1989) Fishes of Hungary. Akadémiai Kaidó, Budapest, 202 pp.
  6. ↑ Stráňai I., Andeji J. (2001) Monkey goby — (so far) the last invasing species from the gobiids family. Polovnictvo a rybárstvo (Bratislava), 53: 44-45.
  7. ↑ Danilkiewicz Z. (1998) Babka szczupła, Neogobius fluviatilis (Pallas, 1811), Perciformes, Gobiidae — nowy, pontyjski element w ichtiofaunie zlewiska Morza Bałtyckiego. Fragm. Faun., 41(21): 269–277.
  8. ↑ Kostrzewa J., Grabowski M. (2002) Babka szczupła, Neogobius fluviatilis (Pallas, 1814), w Wiśle — fenomen inwazji pontokaspijskich Gobiidae. Przegl. Zool., 46(3-4): 235–242.
  9. ↑ van Kessel N., Dorenbosch M., Spikmans F. (2009) First record of Pontian monkey goby, Neogobius fluviatilis (Pallas, 1814), in the Dutch Rhine. Aquatic Invasions, 4(2): 421–424.[2] [Архівовано 23 липня 2011 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Zogaris S., Apostolou A. (2011) First record of Pontian Monkey Goby, Neogobius fluviatilis (Pallas, 1814) in the Evros River (Greece); is it an alien species? [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.] Mediterranean Marine Science, 12(2): 454–461.
  11. ↑ Андрияшев A.P., Арнольди Л. В. (1945) О биологии питания некоторых донных рыб Черного моря. Журн. общ. биол., 6(1): 53-61.
  12. ↑ Лус В. Я. (1963) Питание бычков (сем. Gobiidae) Азовского моря. Труды Ин-та океанологии, 62: 96-127.
  13. ↑ Борисенко А. М. (1946) Количественный учет донной фауны Тендровского залива: Автореферат дисс. к.б.н., Карадаг, 18 с.
  14. ↑ Грінбарт С. Б. (1964) Живлення бентосоїдних риб і кормові ресурси зообентосу лиманів (Ялпух, Кугурлуй). В кн.: Тези доп. 1-ї респ. конф. ВГБТ, 9, Київ, Наукова думка, с. 68-69.
  15. ↑ Kudrenko S., Kvach Y. (2005) Diet composition of two gobiid species in the Khadzhibey Estuary (North-Western Black Sea, Ukraine). ACTA UNIVERSITATIS NICOLAI COPERNICI, Limnological Papers, 24: 61-68.
  16. ↑ Kvach Y. (2005) A comparative analysis of helminth faunas and infection of ten species of gobiid fishes (Actinopterigii: Gobiidae) from the North-Western Black Sea. Acta Ichthyologica et Piscatoria, 35(2): 103–110.[3] [Архівовано 3 вересня 2011 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Youssef M.M., Mansour N.S., Awadalla H.N., Hammouda N.A., Khalifa R., Boulos L.M. (1987) Heterophyid parasite of man from Idku, Maryat and Manzala Lakes areas in Egypt. J. Egypt. Soc. Parasitol., 17: 474–479.
  18. ↑ Zimmerman M.R., Smith G.S. (1975) A probable case of occidental inhumation of 1600 years ago. Bull. N.Y. Acad. Med., 51(7): 828–837.
  19. ↑ Коваленко И. И. (1960) Изучение цикла развития некоторых гельминтов домашних уток в хозяйствах на Азовском побережье. Доклады АН СССР, 133(5): 1259–1261.
  20. ↑ Ondračková M., Dávidová M., Pečínková M., Blažek R., Gelnar M., Valová Z., Černý J., Jurajda P. (2005) Metazoan parasites of Neogobius fishes in the Slovak section of the River Danube. J. Appl. Ichthyol., 21: 345–349.[4] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]

Посилання