PROFILPELAJAR.COM

*Битва за Алжир*
Битва за Алжир;
італ. La Battaglia di Algeri
Жанр	докудрама і драматичний фільм
Режисер	Джилло Понтекорво
Продюсер	Антоніо Мосуd
Сценарист	Джилло Понтекорво, Saadi Yacefd і Franco Solinasd
У головних ; ролях	Jean Martind, Saadi Yacefd, Brahim Hadjadjd, Larbi Zekkald, Fusia El Kaderd і Mohamed Ben Kassend
Оператор	Марчелло Гаттіd
Композитор	Енніо Морріконе; Джилло Понтекорво
Дистриб'ютор	RCS MediaGroupd і Netflix
Тривалість	120хв.
Мова	французька, арабська
Країна	Італія; Алжир
Рік	1966
Дата виходу	8 вересня (Алжир)
Кошторис	$800000
Касові збори	962 002 $ і 879 794 $
IMDb	ID 0058946
	Битва за Алжир у Вікісховищі

«Битва за Алжир» (італ. La Battaglia di Algeri; араб. معركة الجزائر; фр. La Bataille d'Alger) — військова кінодрама італійського режисера Джилло Понтекорво, відзначена вищою нагородою Венеційського кінофестивалю — «Золотий лев». Фільм оснований на книзі мемуарів Язєва Сааді — одного з лідерів Фронту національного звільнення, він спродюсував картину і зіграв у ній самого себе. Вихід картини на екрани в 1966 у став одним з найгучніших кіноскандалів десятиліття. Широко відома музика до фільму, яку написав Енніо Морріконе.

На 1 березня 2024 року фільм займав 241-шу позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.

Сюжет

В центрі фільму — події алжирської боротьби за незалежність в проміжку між 1954 і 1960 рр., Пропущені через спогади головного героя.

Війну показано з обох сторін. Алжирці домагаються незалежності. Зіткнення цих сил викликає вибух. Французи застосовують тортури, алжирці — підривають бомби в магазинах. Війну показано як огидну річ, яка плямує усіх, хто в ній бере участь.

В ролях

Жан Мартен — полковник Матьє
Брахім Хаджадж — Алі Ла Пуант ( Ali La Pointe)
Сааді Ясеф — Джафар
Самія Кербаш — одна з дівчат
Уго Палетті — капітан
Фусія Ель Кадер — Галима
Мохаммед Бен Кассем — маленький Омар

Нагороди та номінації

1966 — приз «Золотий лев» і приз ФІПРЕССІ Венеційського кінофестивалю.
1967 — три премії «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів: найкращий режисер (Джилло Понтекорво), найкращий продюсер (Антоніо Мусу), найкраща чорно-біла операторська робота (Марчелло Гатті).
1967 — номінація на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.
1969 — дві номінації на премію «Оскар»: найкращий режисер (Джилло Понтекорво), найкращий оригінальний сценарій (Джилло Понтекорво, Франко Солінас).
1972 — приз ООН (UN Award) в рамках премії BAFTA.