Березовський монастир — колишній монастир у м. Береза. Пам'ятник архітектури зрілого бароко. Збереглися залишки південної і західної частин монастиря.

Монастир побудований у 2-й половині XVII століття італійським майстром Джованні Баттіста Джислені при фундаторстві Казимира Лева Сапєги, який пізніше був похований у стінах монастирського костелу. Будівництво монастиря було закінчено в 1689 році. Монастирський комплекс включав в себе кам'яний костел, житлові корпуси, бібліотеку, лікарню, трапезну, аптеку, численні господарські споруди. Поруч з монастирем стояв палац Сапегів.

Під час Північної війни (1700—1721) під Березою йшли бої між шведами та росіянами, монастир був розграбований.

За час свого існування монастир став великим господарством і кредитував магнатів і дрібну шляхту; монастирю належали кілька навколишніх сіл, заводів.

Після 3-го поділу Речі Посполитої (1795) Береза опинилась у складі Російської імперії. У березівському монастирі залишилися тільки 6 ченців, це був останній монастир картезіанців на території колишньої Речі Посполитої.

Останнім настоятелем монастиря був отець Павло Геніюш, який походив із заможної родини, але вирішив залишити все і вести пустельніцьке життя, вступив в Орден, коли йому ще не було двадцяти років. Серед інших ченців Павло Геніюш виділявся особливими чеснотами віри, надії і любові, і через його ранню мудрість ченці обрали його пріором монастиря. Отець Павло керував монастирем до часу його закриття і вигнання ченців. Сам отець-настоятель життєвими обставинами був змушений вступити в інший чернечий Орден, — бенедиктинців, де через деякий час також став настоятелем. Помер отець Павло Гениюш на території сучасної Польщі. Похований на кладовищі одного з бенедиктинських монастирів Польщі.

У 1830-х рр. монастир був закритий, його приміщення стали використовуватися як казарми і приходили в занепад.

Приміщення колишнього монастиря стали використовуватися росіянами як казарми. Інша інфраструктура — ботанічний сад, ставок — приходили в занепад.

Після подальшого національно-визвольного повстання росіяни почали розбирати стіни і будівлі монастиря, будувати з них казарми.

У 1930-х роках колишні російські казарми були перетворені польськими властями в концентраційний табір для комуністів, українських націоналістів та військовополонених. Після возз'єднання Західної Білорусі з БРСР, у стінах монастиря була розміщена військова частина.

На початку 1990-х років монастир був внесений у список історико-архітектурних цінностей Білорусі. Існував проект відновлення монастиря, однак він був призупинений.

Ведуться роботи з реставрації монастиря, у вересні 2014 року була повністю відновлені ворота.

В комплекс входили муровані будівлі костелу, однотипні групи житлових корпусів з маленькими внутрішніми двориками, трапезна, бібліотека, лікарня, аптека, господарські будівлі, разом з прилеглим садом з водоймою були обнесені стінами з вежами і капличкою. Головним входом у монастир служила потужна брама з бійницями. Вона вела у двір, призначений для господарських потреб і обслуговування відвідувачів, його утворювали корпуси келій рядових ченців, допоміжних і господарських служб. Другий, замкнутий прямокутний двір, створили коридори-галереї, що з'єднували двоповерхові корпуси келій ченців-затворників з церквою. Келії виділялися в самостійні житлові осередки з маленькими внутрішніми двориками. Декоративне оздоблення — пілястри, глибокі ніші, фігурні фронтони.

Костел — трьохнавна базиліка з трьома граненими апсидами та гранечним тамбуром при вході. До середньої апсиди прилягала восьмигранна багатоярусна вежа-дзвіниця з банею, яка формувала силует ансамблю. Вона стояла всередині прямокутного дворика, примикала до середньої апсиди церкви і була оборонною вежею з потужними стінами і вузькими вікнами-бійницями. Яруси, пристосовані для знарядь, пов'язували гвинтові сходи в товщі стін.

Ворота монастиря зображено на гербі і прапорі міста Береза.

• Архітектура Білорусі: Енциклопедичний довідник. — Мн.: БелЭн, 1993. — 620 с.: іл. — ISBN 5-85700-078-5.
• Збір пам'яток історії і культури Білорусі. — Мн.: Білоруська радянська енциклопедія, [1986—1988].
• Релігія і церква на Беларусі : энцыкл. давед. — Мн., 2001. — С. 60.
• Білоруська енциклопедія: У 18 т.. Т. 3: Білоруси — Воронець / Рэдкал.: Р. П. Пашков та ін — Мн.: БелЭн, 1996. — Т. 3. — 511 с. — 10 000 екз. — ISBN 985-11-0068-4 (т. 3) — С. 411.
• Республіка Білорусь : енциклопедія. [7 т.]. Т. 2. — Мінськ, 2006.
• Габрусь Т. Ст. Кам'яні хорали: Сакральна архітектура білоруського бароко / Т. В. Габрусь. Мн.: Урожай, 2001.— 287 с.: іл. ISBN 985-04-0499-X, с. 123—125.