PROFILPELAJAR.COM

Аргунський округ — адміністративно-територіальна одиниця Терської області Російської імперії, що існувала в 1860—1888 роках.

Географічне розташування

Розташовувався в східній частині Північного Кавказу в районі басейну рік Аргун, Шароаргун, Хуландойахк і Керіго, охоплював територію сучасної південної частини Чечні^[1].

Межі: на півночі з Чеченським округом, на південному сході з Дагестанською областю, на північному сході з Ічкеринським округом, на заході з Інгуським округом, на півдні з Тифліською губернією.

Історія

Утворений у 1860 році. У 1860 році вся територія Північного Кавказу була поділена на Ставропольську губернію, Кубанську, Терську та Дагестанську області. Терська область складалася з 8 округів: Кабардинського, Осетинського, Інгуського, Аргунського, Чеченського, Ічкеринського, Нагорного та Кумицького.

Адміністративним центром Аргунського округу було зміцнення при аулі Шатой.

В 1888 Аргунський округ разом з Веденським і Чеченським округами був об'єднаний в один Грозненський округ.

Населення

Основне населення округу складали гірські чеченці. За даними на 1870 в окрузі проживало 21985 осіб. Був населений спільнотами — Шатойю, Хілдехархой, Пешхой, Терлой, Чинхой, Чабарлой, Чантій, Шарой, Хачарой. У 1866 році територія вайнахських субетносів Мереджой та Аккі була відокремлена від Інгуського округу та передана до складу Аргунського округу^[2].

Населення округу швидко зростало і на час включення його до складу Грозненського округу в 1888 році, в ньому проживало 36 288 осіб. За віросповіданням мусульмани-суніти. В окрузі було 2 школи і 50 мечетей^[3].

Адміністративний поділ

Аргунський округ складався з 4 наїбств (ділянок):

Чантинське — центр Ітум-Кале (Євдокимівське). Населення на 1868 — 9794 осіб.^[4]
Шатоєвське — центр укр. Шатой. Населення на 1868 — 4929 чол.
Чеберлоєвське — центр Чеберлой. Населення на 1868 — 4677 осіб.
Шароєвське — центр Шарой. Населення на 1868—2696 осіб.

Примітки

↑ Очерки истории Чечено-Ингушской АССР: с древнейших времен до наших дней. Т.1. Грозный-1967
↑ Н. Ф. Грабовский. Экономический и домашний быт жителей Горского участка Ингушского округа. С.1. Сборник сведений о кавказских горцах. Выпуск III. Тифлис, 1870
↑ Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1890—1907 т. II (1890): Араго — Аутка, с. 45
↑ Статистические сведения о кавказских горцах, состоящих в военно-народном управлении. ССКГ. вып. 1, Тифлис, 1868, ОТД.VIII: Горская летопись С.6-8