Аргументація

Аргументація в загальному значенні — це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

  • положення можуть бути обґрунтовані завдяки безпосередньому зверненню до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб часто використовується в природничих науках;
  • обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів), завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, доведення істинності певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на основі використання інших положень.

Ключові поняття

У структурі аргументації виокремлюють:

  • тезу — це положення, яке необхідно обґрунтувати.
  • аргумент — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза.
  • антитезу — твердження, прямо протилежне тезі.[1]
  • контраргумент — аргумент, що доводить антитезу або аргумент, який спростовує інший аргумент.[1]

Доказова аргументація

У сучасному виданні з риторики «Майстер публічних виступів» Микола Овчаров розрізняє логічну та доказову аргументацію.[2] Доказова має три форми:

  • Наукова — наукові експерименти, дослідження, статистика.
  • Практична — практичні приклади на своєму або чужому досвіді.
  • Візуальна — практичні приклади відомої людини або групи людей (подія).

Примітки

  1. ↑ а б Овчаров, Микола (2024). Ключові терміни. Доказова аргументація. Київ: Інститут риторики імені Д. Кеннеді. с. 9. ISBN 978-617-8547-01-1.
  2. ↑ Овчаров, Микола (27 лютого 2023). Майстер публічних виступів: Монохромне видання (укр.). Інститут риторики імені Д.Кеннеді.

Література

Посилання