1805 року Сукре став до боротьби за незалежність Венесуели та Колумбії. 1820 року був призначений начальником штабу лідера боротьби за незалежність колонії Симона Болівара та став найближчим його соратником. Того ж року, завдяки протекції Болівара, Сукре отримав чин генерала й наказ звільнити Велику Колумбію (нині Еквадор) від іспанської армії.
Залишивши Колумбію на чолі нечисельної армії, Сукре здійснив марш-кидок навколо затоки Гуаякіль та проголосив цю територію під протекторатом Колумбії. Потім його армія дісталась міста Кіто, сучасної столиці Еквадору, розташованого на висоті 3000 м над рівнем моря. 24 травня1822 року іспанські війська, що захищали місто, були розбиті.
Після цієї перемоги армія Сукре повернула на південний схід та з'єдналась з армією Болівара, здобувши низку перемог. Зокрема, в серпні1824 року було здобуто перемогу при Хуніні й завершено розгром іспанців у битві при Аякучо. 1824 року Болівар передав управління своєю армією Сукре, який завершив звільнення Перу й Верхнього Перу (нині Болівія).
Після звільнення колоній Сукре став президентом Болівії. На цьому посту він намагався провести низку економічних та політичних реформ, у тому числі експропріацію земель Римо-католицької церкви та створення системи загальної середньої освіти.
1828 року інтриги опозиції та повстання місцевих жителів змусили Сукре подати у відставку й повернутись до Еквадору. Він допомагав захищати Велику Колумбію від атак перуанців 1829 року, а за рік був запрошений очолити скликаний Боліваром «Великий Конгрес», який було покликано об'єднати Еквадор, Колумбію та Венесуелу у федеративну державу. Коли Сукре повернувся з Конгресу до Еквадору 4 червня1830 року, його вбили поблизу Пасо. Вважають, що убивць підіслав Хосе Марія Обандо, колумбієць та супротивник Болівара, але доказів так і не було знайдено.
.svg){kind=small}
