PROFILPELAJAR.COM

Антикомінтернівський пакт
Антикомінтернівський пакт
Абревіатура	日独防共協定
Тип	міжнародний договір
Підписано	25 листопада 1936
Місце	Берлін
Підписанти	Йоахім фон Ріббентроп і Кінтомо Мусянокодзі
Сторони	Третій Райх і Японська імперія

Антикомінте́рнівський пакт (офіційно нім. Gesamtverband Deutscher antikommunistischer Vereinigungen, яп. ナショナル」ニ対スル協定（きょうさん「インターナショナル」ニたいスルきょうてい）) — договір, укладений 25 листопада 1936 в Берліні між Третім Райхом і Японською імперією з метою боротьби проти Комуністичного Інтернаціоналу. Японська назва: «Японсько-німецький договір про спільну оборону».

Короткі відомості

Антикомінтернівський пакт складався з трьох статей і «протоколу підписання».

Стаття 1 передбачала взаємну інформацію сторін про «активність Комуністичного Інтернаціоналу» і боротьбу з ним.
Стаття 2 запрошувала держави, «внутрішньому спокою яких загрожує діяльність Комуністичного Інтернаціоналу», приєднатися до цієї угоди.
Стаття 3 встановлювала строк дії пакту на 5 років. В «протоколі підписання» сторони зобов'язались вживати «суворих заходів проти тих, хто всередині країни чи поза нею прямо чи посередньо діє на користь Комуністичного Інтернаціоналу», а також створити постійну комісію для співробітництва в цій боротьбі.

6 листопада 1937 до Антикомінтернівського пакту приєдналося Королівство Італія. Підпис пакту прем'єр-міністром королівства Беніто Муссоліні відбувся на церемонії у Римі, на яку Німеччина делегувала міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа. В день підписання Мусоліні заявив фон Ріббентропу: "Хай події [у Австрії] ідуть своїм ходом", що тоді стало для райхсканцлера Німеччини Адольфа Гітлера сигналом для старту, на який він чекав.^[2] Антикомінтернівський пакт перетворився у воєнний союз Третього Рейху, Королівства Італія і Японської імперії.

Запрошення підписати «Антикомінтернівський пакт» отримала і Польща, однак, відхилила його попри обіцянку владнати прикордонні суперечки, остерігаючись перетворитись на маріонеткову державу Німеччини. Приєднатись до Антикомінтернівського пакту відмовився і Китай, стосунки з яким у Рейху зіпсувались в 1937 році з початком Другої Японо-китайської війни. Незважаючи на традиційно тісні економічні контакти з гоміньданівським урядом, Гітлер дійшов висновку, що саме Японія, а не Китай, є надійнішим геостратегічним партнером — Німеччина визнала маріонеткову державу Маньчжоу-Го, відмовилась від претензій на свої колишні колонії в Азії, анексовані Японією, а японцям як нації було присвоєне звання почесних арійців.

1939 року до пакту долучилося Угорське королівство, у 1939—1940 роках — Маньчжурська держава та Іспанська Держава.

У серпні 1939 року Німеччина порушила Антикомінтернівський пакт і уклала з Радянським Союзом Пакт про ненапад терміном на 10 років, у таємному протоколі до якого був обумовлений територіальний устрій Східної Європи і поділ її на зони інтересів. Вже через тиждень Німеччина вчинила напад на Польщу, а за місяць після його підписання Німеччина і Радянський Союз розчленували Польщу, що стало початком Другої Світової війни, в якій проти Німеччини виступили Франція і Велика Британія.

Капітуляція Франції в червні 1940 року і важке воєнне становище Великої Британії спонукали Японію, зацікавлену у розширенні своїх колоніальних володінь і блокуванні спроб США втрутитись у війни в Азії, шукати більш тісної співпраці з Берліном, якому був потрібен сильний союзник у неминучій війні з СРСР. Подібне зацікавлення у тіснішій співпраці з Німеччиною проявила також Італія, яка шукала союзника для протистояння з Великою Британією та Францією у Північній Африці.

Антикомінтернівський пакт мав доповнення, яке стало відомим лише після Другої світової війни і передбачало спільні воєнні заходи проти Радянського Союзу, взаємну допомогу в нападі на СРСР, заборону будь-яких заходів, які полегшили б становище СРСР.

27 вересня 1940 року у Берліні міністри закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп, Сабуро Курусу і Галеаццо Чіано підписали оборонний воєнний союз трьох держав, який передбачав надання протягом наступних 10 років взаємної підтримки у досягненні геополітичних цілей і встановлення нового світового порядку. Про підготовку Берлінського пакту за два дні до його підписання був офіційно повідомлений СРСР — для проведення відповідних переговорів до Берліну 12 листопада 1940 року здійснив візит міністр закордонних справ Вячеслав Молотов, який однією з умов приєднання СРСР до Антикомінтерновського пакту висунув питання анексії Фінляндії. Остаточні радянські пропозиції були направлені у Берлін 25 листопада 1940 року, однак на них не надійшло жодної відповіді, — за розпорядженням Гітлера уже йшла інтесивна підготовка до війни з СРСР і Німеччина скористалась зацікавленістю Радянського Союзу, щоб укласти з ним 10 січня 1941 року черговий вигідний договір про економічне співробітництво.

25 листопада 1941 чинність «Антикомінтернівського пакту» була продовжена на 5 років і до нього приєдналися Болгарське царство, Фінляндія, Румунське королівство, Данія, Словацька республіка, Незалежна Держава Хорватія і уряд окупованої японцями частини Республіки Китай. Перемога антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні привела до ліквідації Антикомінтернівського пакту.

В рамках Троїстого союзу в роки війни Японія, Італія та Німеччина створили тристоронні військові і економічні робочі комісії, які мали б вирішувати нагальні питання. Однак, вони зібрались лише кілька разів і виявились малоефективними, приймаючи рішення, що мали більше декларативний і пропагандистчький характер. Найсуттєвішим з них стало солідарне оголошення війни США 11 грудня 1941 року і укладена того ж дня угода про заборону сепаратного миру із Сполученими Штатами або Великою Британією.

Примітки

↑ ^а ^б https://dl.ndl.go.jp/pid/2959455/1/2
↑ Shirer, Whiliam L. (2011). The rise and fall of the Third Reich. A History of Nazy Germany. P 1 (english) . New York: Simon and Schuster. с. 340. ISBN 978-1-4516-5168-3.

Джерела

П. П. Гай-Нижник. Антикомінтернівський пакт // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
(яп.) Японсько-німецький договір про спільну оборону [Архівовано 31 травня 2012 у Wayback Machine.]

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
І. Д. Коміренко. «Антикомінтернівський пакт» 1936 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
(нім.) Walther Hofer (Hrsg.): Der Nationalsozialismus. Dokumente 1933—1945. Überarbeitete Neuausgabe 1982, Fischer Taschenbuch Verlag, ISBN 3-596-26084-1.
Борисов А. Японо-німецька угода (вогнище війни на Сході).— К.: Соцеквидав України, 1937.— 112 с.^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
Barnhart, Michael A. (1987). Japan Prepares for Total War: The Search for Economic Security, 1919-1941. Ithaca, NY: Cornell University Press. ISBN 9780801495298.
Benson, Leslie (2001). Yugoslavia: A Concise History. Hampshire: Palgrave Macmillan. ISBN 0333792416.
Bieber, Hans-Joachim (2014). SS und Samurai: Deutsch-japanische Kulturbeziehungen 1933-1945. Iudicium. ISBN 9783862050437.
Bix, Herbert P. (2007) [2000]. Hirohito and the Making of Modern Japan. New York City: HarperCollins e-books. ISBN 9780061570742.
Borejsza, Jerzy W. (1981). "Die Rivalität zwischen Faschismus und Nationalsozialismus in Ostmitteleuropa"(PDF). Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte (in German). 29/4: 579–614.