Адольф Бартельс
нім. Adolf Bartels
Народився	15 листопада 1862(1862-11-15) Вессельбурен[1]
Помер	7 березня 1945(1945-03-07) (82 роки) Веймар, Тюрингія[d], Третій Райх[1]
Країна	Німеччина
Діяльність	письменник, журналіст, історик літератури
Alma mater	Meldorfer Gelehrtenschuled
Знання мов	німецька[2]
Членство	Німецький народний союз оборони і наступу
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Нагороди	Friedrich Hebbel Awardd (1914) Орлиний щит Німецької імперії (1 травня 1937)
Медіафайли у Вікісховищі

Бартельс Адольф (нім. Adolf Bartels ; 15 листопада 1862, Вессельбурен — 7 березня 1945, Веймар) — німецький прозаїк, журналіст і поет, професор, історик літератури, представник Руху за національну культуру (Heimatkunstbewegung), відомий антисеміт.

Адольф Бартельс народився у Вессельбурені (Гольштинія) і був старшим з дев'яти дітей в родині слюсаря. З 1877 р. по 1882 р. відвідував середню школу в Мельдорфі (Meldorf), але навчання довелося покинути незадовго до закінчення школи, батьківського заробітку було замало, щоб платити за навчання. Деякий час він жив зі своїм дядьком в Гамбурзі і давав приватні уроки. Потім повернувся назад у своє рідне місто і якийсь час працював помічником клерка в Королівському суді. Крім того, він і далі давав приватні уроки, а у вільний час писав вірші, оповідання та місцеві історичні есеї, які публікував друг його батька Юліус Грот, видавець і редактор місцевої газети. Це привело до ідеї провести серію лекцій на літературні та історичні теми з метою заробити гроші для навчання в університеті. З 1885 року Адольф Бартельс, попри відсутність повної середньої освіти, слухав лекції в Лейпцигзькому університеті і почав вивчати політологію переважно для підготовки лекцій з літератури, історії та філософії. У Лейпцигу, молодий письменник рано дізнався про натуралістів Германа Конраді, Отто Еріха Гартлебена і Карла Генкеля, сатиричні фігури яких він помістив в розділі свого комічного епосу «Дурний чорт» (Der dumme Teufel, 1896). У вересні 1887 р. він перейшов до Берлінського університету, а наступного літа завдяки своїм покровителям з батьківщини здійснив поїздку до Південної Німеччини та Італії. Після двох семестрів покинув навчання і одружився зі своєю коханкою Ідою Реорк (Rehork) і за посередництва свого співвітчизника Германа Альмерса (Allmers) перебрав редагування «Дідаскаліями)» (Didaskalia), розважального додатку до національно-ліберального часопису 'Frankfurter Journal', для якого писав театральні рецензії, тематичні статті та огляди. З перервою працював тут до 1895 р. У своїх театральних статтях він піддав різкій критиці верхній клас франкфуртської публіки, яка розумілася у нових літературних рухах. Бартельс, який зі студентських років був ярим противником антисемітизму, зустрічався у Франкфурті також з письменниками єврейського походження. Спочатку він ставився до них неупереджено та доброзичливо, але потім протягом багатьох років, пізнаючи «добре і погане» єврейської солідарності, чимраз більше міняв своє ставлення до євреїв, яке перетворилося у відкриту ворожнечу. З часом Бартельс став членом німецької націоналістичної партії (Deutschvölkischen Partei), яка існувала між 1914 і 1918 рр. Однак з капіталістичними і колоніальними планами кайзера Вільгельма II він так і не зміг погодитися і находив його приказку «Наше майбутнє лежить на воді» абсолютно жахливим. Після Першої світової війни Бартельс був одним з лідерів націоналістичного руху і був залучений також до німецького християнства (Deutschchristentum). Він став відвертим антисемітом і расистом. У своїй промові на запрошення німецької націоналістичної студентської асоціації 21 січня 1913 в Берліні, він заявив: «Той, хто в наш час не є антисемітом, той не є добрим німцем». Міняючи свої симпатії до різних націоналістичних рухів, Бартельс кінець-кінцем прийшов до націонал-соціалізму. У 1939 р. він опублікував свою роботу, в якій підійняв тему впливу єврейства на німецьку церкву. З подій останніх років його життя можна відзначити великі дні німецької поезії у Веймарі, де він виступав поряд з Геббельсом до 200 запрошених поетів і письменників, а також святкування його 75-ти і 80-тиріччя. Адольф Бартельс помер 7 березня 1945 р. після нетривалої хвороби у 82 роки у Веймарі.

У 1896 Бартельс зробив вирішальний крок до самостійної літературної творчості. Він переїхав до Веймара і видав свій перший роман «Дітмаршці» (Die Dithmarscher), за яким писав критичні літературні внески до відомих журналів, як-от Grenzboten, Kunstwart тощо. Серію статей з Grenzboten було навіть опубліковано окремою книгою. У 1898 році в історію німецької літератури він ввів термін Heimatkunst «мистецтво батьківщини» і був його гарячим захисником упрожовж наступних кількох років. 1899 року випустив свій другий історичний роман Dietrich Sebrandt, в якому йдеться про революційні події 1848 р. в Шлезвіг-Гольштейні та Берліні. На рубежі століть вийшла його стандартна робота «Історія німецької літератури» (Geschichte der deutschen Literatur), в якій його тепер відкритий антисемітизм повною мірою. У 1904—1904 рр., вважаючи, що смерть вже близька він видав повне зібрання своїх поетичних творів (вірші та драми). Дві тенденції викристалізувалися в майбутньому в його творчості: боротьба проти єврейського «засилля» в німецькій літературі, в тому числі «поділу між німцями і євреями» та кампанії проти «декадентської літератури» з одночасним вказуванням молодим «здоровим таланту» необхідність ставити як єврейським, так і неєврейських авторам того напрямку в літературі. 1909 року він заснував у Веймарі Веймарський Національний фестиваль для німецької молоді, на якому студенти з усієї Німеччини знайомилися з класикою німецької літератури з метою стати «бастіоном» проти впливу німецької декадентської літератури. З 1909 року Бартельс видавав також літературний часопис «Німецька література», який з перервами виходив до грудня 1933 р. Серед інших його останніх робіт була велика історія тюрнгської літератури (Geschichte der thüringischen Literatur, 1938/42), плід багатолітніх досліджень.

• Friedrich Geßler. Sein Leben und seine Werke. Lahr, Schauenburg 1892 — «Фрідріх Гесслер. Його життя і його твори».
• Der dumme Teufel oder die Geniesuche. Komisches Epos in 12 Gesängen. Dresden, Dresdner Verlagsanstalt 1896 — «Дурний чорт або пошук генія. Комічний епос у 12 піснях».
• Gerhart Hauptmann. Weimar, Felber 1897 — «Герхарт Гауптман».
• Die deutsche Dichtung der Gegenwart. Die Alten und die Jungen. Leipzig, Avenarius 1897, 9. stark vermehrte und verbesserte Auflage 1918 — «Сучасна німецька поезія. Старі і молоді».
• Die Dithmarscher. Historischer Roman in 4 Büchern. Kiel u. Leipzig, Lipsius u. Tischer 1898 — «Дітмаршці»
• Dietrich Sebrandt. Roman aus der Zeit der schleswig-holsteinischen Erhebung. Kiel u. Leipzig, Lipsius u. Tischer 1899 — «Дітріх Зебрандт. Роман у двох частинах з часів величі Шлезвіг-Гольштейну».
• Der Bauer in der deutschen Vergangenheit Leipzig: Diederichs. (= Monographien zur deutschen Kulturgeschichte 6), 1900 — «Селянин у німецькому минулому».
• Dürer in Venedig. Oper in drei Akten. Dichtung von Adolf Bartels nach der gleichnamigen Novelle von Adolf Stern. Musik von Waldemar von Baußnern. Dresden, Brunner 1901 -«Дюрер у Венеції. Опера у трьох актах. Переспів Адольфа Бартеля за мотивом однойменної новели Адольфа Штерна. Музика Вальдемара фон Бауснера»
• Geschichte der deutschen Lit(t)eratur. 2 Bde. Leipzig, Avenarius 1901/02 — «Історія німецької літератури».
• Heimatkunst. Ein Wort zur Verständigung. Leipzig u. Berlin, Meyer 1904 «Мистецтво батьківщини. Слово для розуміння».
• Adolf Stern. Der Dichter und Literaturhistoriker. Dresden, Koch 1905 -«Адольф Штерн. Поет і історик літератури».
• Das Weimarische Hoftheater als Nationalbühne für die deutsche Jugend. Eine Denkschrift. Weimar, Böhlaus Nachf. 1905 «Веймарський придворний театр як національна сцені для німецької молоді. Пам'ятна записка»
• Judentum und deutsche Literatur. Leipzig, Zieger 1912 — «Єврейство і німецька література».
• Einführung in die Weltliteratur (von den ältesten Zeiten bis zur Gegenwart im Anschluß an das Leben und Schaffen Goethes. 3 Bde. München, Callwey 1913 — Вступ до світової літератури (від найдавніших часів до сучасності включно з життям і творчістю Гете".
• Der deutsche Verfall. Leipzig, Armanenverlag 1913 — «Німецький занепад».
• Deutschvölkische Gedichte aus dem Jubeljahr der Befreiungskriege 1913. Leipzig, Armanenverlag 1914 — «Німецькі народні вірші з ювілею визвольної війни»
• Nationale oder universale Literaturwissenschaft? Eine Kampfschrift gegen Hanns Martin Elster und Richard M. Meyer. München, Callwey 1915 — Національне чи універсальне літературознавство? Полемічна замітка проти Мартіна Ельстера і Ріхарда Мейера".
• Deutschchristentum auf rein evangelischer Grundlage. Leipzig, Wacher 1917 — «Німецьке християнство на чисто євангельській основі»
• Weltliteratur. Eine Übersicht zugleich ein Führer durch Reclams Universalbibliothek. 3 Bde. Leipzig, Reclam 1918 — «Світова література. Огляд»
• Lessing und die Juden. Eine Untersuchung. Dresden, Koch 1918 -«Лессінг і євреї»
• Weshalb ich die Juden bekämpfe. Eine deutliche Auskunft. Hamburg, Deutschvölkische Verlagsanstalt 1919 (= H. 8 der Hammer-Schläge) — «Чому я поборюю євреїв. Ясна довідка»
• Die Berechtigung des Antisemitismus. Eine Widerlegung der Schrift von Herrn von Oppeln-Bronikowsky «Antisemitismus?». Leipzig, Weicher 1921 — «Виправдання антисемітизму. У відповідь на 'Антисемітизм' пана Опельн-Броніковського».
• Der völkische Gedanke. Ein Wegweiser. Weimar, Fink 1922 — «Народні думки. Путівник».
• Der Nationalsozialismus Deutschlands Rettung. Leipzig, Weicher 1924 — «Націонал-соціалізм — спасіння Еімеччини».
• Jüdische Herkunft und Literaturwissenschaft, eine gründliche Erörterung, 1925 «Єврейське походження і літературознавство, принципове роз'яснення».
• Freimaurerei und deutsche Literatur. Feststellungen und Vermutungen. München, Eher 1929 — «Франк-масонство і німецька література. Встановлене і припущеня».
• Der letzte Obervollmacht. Ein Roman aus der Bismarckzeit. Weimar, Borkmann 1931 — «Останнє повновладдя. Роман з часів Бісмарка».
• Goethe der Deutsche. Frankfurt am Main, Diesterweg 1932 «Німець Гете»
• Geschichte der thüringischen Literatur. 2 Bde. Jena, Frommann 1938/42 — «Історія тюрінгської літератури».

• Karl Otto Conrady: Vor Adolf Bartels wird gewarnt. Aus einem Kapitel mißverstandener Heimatliebe; in: derselbe: Literatur und Germanistik als Herausforderung. Skizzen und Stellungnahmen; Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1974, ISBN 3-518-06714-1, S. 227—232.
• Steven Nyole Fuller: The Nazis’ Literary Grandfather. Adolf Bartels and Cultural Extremism, 1871—1945; New York u.a.: Peter Lang, 1996; ISBN 0-8204-2329-7
• Walter Goetz. Bartels, Adolf. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1953, Band 1, S. 597 (Digitalisat).
• Hans von Hülsen: Neid als Gesinnung — Der manische Antisemitismus des Adolf Bartels; in: Karl Schwedhelm (Hrsg.): Propheten des Nationalismus; München: List, 1969; S. 176—188
• Walter Loose: Adolf Bartels der Literaturgeschichtschreiber der Gegenwart. Braunschweig und Hamburg: Verlag Georg Westermann 1921
• Thomas Neumann: «Hebbel der Deutsche» — Völkisch nationale Hebbelrezeption bei Adolf Bartels; in: Hebbel-Jahrbuch 50 (1995), S. 193—226
• Thomas Neumann: Völkisch-nationale Hebbelrezeption. Adolf Bartels und die Weimarer Nationalfestspiele; Bielefeld: Aisthesis 1997; ISBN 3-89528-157-3
• Thomas Neumann: «Deine Ausführungen hättest Du Dir sparen können …» — Einige biographische Anmerkungen zum Verhältnis Adolf Bartels — Gustav Frenssen; in: Gustav Frenssen in seiner Zeit. Von der Massenliteratur im Kaiserreich zur Massenideologie im NS-Staat; hrsg. v. Kay Dohnke; Heide: Boyens, 1997; S. 347—361; ISBN 3-8042-0750-2
• Thomas Neumann: Artikel Adolf Bartels; in: Internationales Germanistenlexikon 1800—1950, 3 Bände und eine CD-ROM; hg. von Christoph König; Berlin u.a.: De Gruyter Verlag, 2003; S. 85-88 (aktuelle bio-bibliographische Information zu Adolf Bartels)
• Thomas Rösner: Adolf Bartels; in: Handbuch zur «Völkischen Bewegung» 1871—1918; hg. von Uwe Puschner, Walter Schmitz und Justus H. Ulbricht; München u.a.: Saur 1996; S. 874—894; ISBN 3-598-11241-6
• Hans Sarkowicz, Alf Mentzer: Literatur in Nazi-Deutschland. Ein biographisches Lexikon. Hamburg/Wien: Europa Verlag, (Erw. Neuauflage) 2002 ISBN 3-203-82030-7

• Adolf Bartels [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]; in: Datenbank Projekt Historischer Roman der Universität Innsbruck
• Heike Glindemann: Adolf Bartels. Der Kritiker als Antisemit; in: Literaturkritik. Geschichte-Theorie-Praxis. Universität Marburg
• Volkhard Knigge: Professor Bartels’ Bücher; in: Die Zeit, Nr. 47 vom 11. November 2004. S. 90
• Thomas Neumann: Heimat und Moderne; in: Thüringen Blätter zur Landeskunde
• Rudolf Steiner: Adolf Bartels, der Literarhistoriker [Архівовано 29 серпня 2014 у Wayback Machine.]; in: Mitteilungen aus dem Verein zur Abwehr des Antisemitismus 2 (1901), Heft 37
• Ignaz Wrobel (d.i. Kurt Tucholsky): Herr Adolf Bartels [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.]; in: Die Weltbühne. Nr. 12 vom 23. März 1922; S. 291