PROFILPELAJAR.COM

Адам Кшиштопорський
Адам Кшиштопорський
Народження	31 травня 1932 (92 роки); Воломін, Ґміна Воломін, Воломінський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Освіта	Гданський політехнічний університет
Партія	Польська об'єднана робітнича партія
Звання	бригадний генерал

Адам Кшиштопорський (пол. Adam Krzysztoporski; 31 травня 1932(1932травня31), Воломін) — польський генерал міліції, функціонер держбезпеки, начальник III (політичного) департаменту, заступник держсекретаря МВС ПНР. Учасник придушення робітничих протестів у 1970—1971 роках і протиборства урядущої компартії ПОРП з профспілкою Солідарність.

Співробітник під прикриттям

Після війни Адам Кшиштопорський закінчив суднобудівний факультет Гданського політехнічного університету. У 1953—1959 роках працював судновим мотористом у судноплавній держкомпанії Польські океанські лінії, потім майстром і механіком на Гданській корабельні^[1] (майбутньому центрі страйкового та антикомуністичного руху).

З юності Адам Кшиштопорський дотримувався комуністичних поглядів. У 1951 році, за сталінського режиму Болеслава Берута, вступив в урядущу компартію ПОРП. У 1954 році вступив до училища Комітету громадської безпеки (КГБ). Після закінчення діяв під прикриттям як оперативний співробітник VI відділу (науково-технічна розвідка) I департаменту КГБ. У цій ролі його залучили як спеціаліста Комітету із зовнішньоекономічного співробітництва Ради міністрів ПНР^[2]. Політично він прийняв зміни другої половини 1950-х років, польську десталінізацію Владислава Гомулки. Принципово важливими Кшиштопорський вважав не гаслову фразеологію, а міцність державної системи та широту повноважень спецслужб.

Функціонер МВС

З 1956 року Адам Кшиштопорський перебував на службі МВС ПНР. Спочатку був секретним агентом Гданської воєводської комендатури громадянської міліції, виконував завдання на Гданській корабельні. Обіймав оперативні посади у 5, 6, 7 відділах I департаменту (розвідка). У 1964—1969 роках — начальник 7 відділу (науково-технічна розвідка) І департаменту МВС. З 1969 до 1973 рік — заступник начальника I департаменту (розвідка)^[3].

Під час робітничих протестів у 1970—1971 році Кшиштопорський отримав відрядження до Тримісто на чолі оперативної спецгрупи з шістдесяти офіцерів СБ. У грудні 1970 року група Кшиштопорського відстежувала ситуацію у Гдині, передавала сигнали міліцейським гелікоптерам. На початку 1971 року Кшиштопорський виконував конфіденційні доручення міністра внутрішніх справ Францишека Шляхциця^[4]. З тих же причин, що у 1956 році, прийняв усунення Гомулки, затвердження Едварда Герека, згодом відставку Шляхцица.

18 грудня 1973 року Адам Кшиштопорський у званні генерала бригади отримав призначення начальником III департаменту МВС — Служба безпеки ПНР (СБ), боротьба з антидержавною діяльністю^[3]. У його віданні було придушення дисидентських організацій (насамперед КОС-КОР, ROPCiO, КНП), нелегальних видань, підпільних профспілок. Очолюючи один із ключових підрозділів МВС, Кшиштопорський належав до найвищого ешелону спецслужб.

У каральній політиці Кшиштопорський розділяв основні настанови «ери Герека»: по можливості уникаючи масових репресій і кровопролитних зіткнень (характерних для колишніх періодів), встановити щільний контроль над суспільством; вербуванням, інсинуаціями, розпалюванням конфліктів між дисидентами, вибірковими переслідуваннями активістів блокувати антиурядову діяльність. При цьому він вимагав від кадрів СБ «не применшувати небезпеки», яка походить від Вільних профспілок Узбережжя^[5] (у цій організації перебував Лех Валенса).

Адам Кшиштопорський мав репутацію інтелектуала, майстра «тонкої» оперативної інтриги. Вважався у відомстві довіреною особою першого секретаря Герека^[6].

У боротьбі з «Солідарністю»

Влітку 1980 року Польщу охопили небувалі масові страйки. Генерал Кшиштопорський був включений до оперативного штабу Lato 80 на чолі з заступником міністра внутрішніх справ генералом Стахурою. Однак влада не зважилася на силові заходи проти страйкарів. Партійно-державне керівництво змушене було укласти Серпневі угоди та легалізувати незалежну профспілку Солідарність на чолі з Лехом Валенсою. Першим секретарем ЦК ПОРП замість Герека затвердили Станіслава Каня. До того Каня був партійним куратором МВС, Кшиштопорського пов'язували з ним тісні ділові відносини.

22 вересня 1980 року Адама Кшиштопорського було призначено заступником державного секретаря МВС — однією з найвищих посад міністерства у ранзі заступника міністра. (На чолі III департаменту генерала Кшиштопорського змінив полковник Вальчинський). Попри своє кар'єрне зростання, Кшиштопорський досить адекватно сприймав становище та подальші перспективи. Вже у листопаді, спостерігаючи масштаб робітничого руху, він оцінив те, що відбувається, як «початок кінця»^[7].

З серпня 1980 року Кшиштопорський був об'єктом різкої критики з боку «партійного бетону». Як керівник політичної поліції, йому ставилося у провину підсумкове розгортання нечисленних дисидентських груп у багатомільйонний рух. Весь зміст його діяльності опинився під великим сумнівом. Він відповідав, що причина неефективності полягала в надмірній гуманності Герека, але таке пояснення звучало непереконливо. Свої позиції намагався зміцнити політичною орієнтацією на бетон. Міністром внутрішніх справ з жовтня 1980 до липня 1981 року був один із лідерів догматичного крила ПОРП Мирослав Мілевський, його заступником — прихильник крайньої партійно-каральної жорсткості Богуслав Стахура. Однак вплив Кшиштопорського неухильно знижувався, особливо після того, як генерала держбезпеки Мілевського змінив на чолі МВС генерал військової контррозвідки Чеслав Кіщак, а першим секретарем ЦК ПОРП став армійський генерал Войцех Ярузельський^[6].

Генерал Кшиштопорський брав активну участь у протиборстві ПОРП з «Солідарністю». Як і раніше, Кшиштопорський робив ставку на залаштункові інтриги й інсинуації. Зокрема, восени 1981 року він разом із начальником СБ генералом Цястонем опікував «оперативний підхід до Л. С. Валенсе у рамках дезінтеграційних заходів». Йшлося про спроби спровокувати розкол на I з'їзді «Солідарності», використавши розбіжності під час виборів голови^[8]. Однак такого роду схеми вже не давали результату. Придушити «Солідарність» вдалося лише військовим насильством.

Після відставки

У листопаді 1981 року, незадовго до введення воєнного стану, Кіщак зняв Кшиштопорського з поста в МВС^[6]. У березні 1982 року Кшиштопорський отримав призначення заступником держсекретаря в Управлінні морського господарства (з урахуванням первісної спеціальності). Залишався на цій посаді до жовтня 1987 року, після чого вийшов на пенсію. У подіях кінця 1980 років — нова страйкова хвиля, Круглий стіл, перемога «Солідарності» на виборах, ліквідація ПОРП і перетворення ПНР у Третю Річ Посполиту — жодної участі не брав.

Інститут національної пам'яті (IPN) опублікував у 2007 році збірку матеріалів про становище у Польщі з квітня 1981 до грудня 1982 року. Один із документів свідчив про роль Кшиштопорського як зв'язкового між Канею та Валенсою. 10 листопада 1981 року радник посольства НДР у Варшаві Ульман передав інформацію, отриману з бесіди із завідувачем адміністративного відділу ЦК ПОРП Міхалом Атласом (видний діяч «партійного бетону»). На звіті стоїть резолюція Еріха Гонекера: перший секретар ЦК СЄПН, голова Державної ради НДР хвалить генерала Кіщака за усунення Кшиштопорського, «який протягом багатьох років за вказівкою Кані перебував у близькому контакті з Валенсою»^[9]. Ця інформація внесла нові штрихи у картину розкладів керівництва ПОРП й МВС за правління Герека, але не змінює загальної картини: наприкінці 1970-х років військова контррозвідка Кіщака констатувала, що всупереч упевненості СБ МВС, Валенса став некерованим і становив небезпеку.

У лютому 2016 року Інститут національної пам'яті склав список із двох десятків колишніх функціонерів спецслужб, запідозрених у прихованні документів, які підлягають здачі в архів IPN. Поряд із такими діячами, як Владислав Цястонь, Генрик Данковський, Єжи Карпач, Юзеф Сасін, до списку був включений Адам Кшиштопорський^[10]. Однак до відповідальності Кшиштопорський не притягався.