Сюжет обертається довкола філософа-астронома Гіпатії з Александрії (Вайс) і декількох чоловіків, її знайомих, наприклад раба Давуса (Мінгелла), який розривається між почуттям любові до своєї господині та можливістю здобуття волі через прийняття християнства, вплив яких щораз зростає[5].
Історична точність
Релігійний антидифамаційний обсерватор[6] висловився негативно стосовно стрічки, яка «викликає ненависть до християн і підсилює хибні стереотипи стосовно Католицької Церкви».
Видання Кембриджського університету The Cambridge History of Science описало цей фільм як "показово анахронічний", особливо критикуючи зображену в фільмі фікцію відкриття Гіпатією закону вільного падіння та геліоцентричних орбіт планет Сонячної системи.[7]
Антоніо Мампасо, іспанський астрофізик та один із наукових радників фільму Агора, сумнівається, що Іпатія винайшла ареометр, інструмент, яким користуються й донині, та що її батько Теон Александрійський, разом з Іпатією, міг винайти астролябію.[8] Обидва інструменти було винайдено століттями раніше, тож за життя Гіпатії греки їх уже вживали.[9][10][11][12][13] Відсутні також докази, що історична Гіпатія коли-небудь вивчала геліоцентричну модель, запропоновану Аристархом Самоським[14] чи що вона коли-небудь знайшла якийсь доказ на підтвердження цієї гіпотези.[15][16]
Фільм вводить в оману стосовно долі Александрійської бібліотеки та життя Гіпатії.[15] Будь-які документи, що засвідчували б існування історичної Александрійської бібліотеки після народження Гіпатії, відсутні.[17] Фільм також наголошує, що Гіпатія була атеїсткою,[16] що безпосередньо суперечить історичному факту: вона була послідовницею неоплатонізму, вчення Плотіна, який вірив, що мета філософії — це "містичне єднання з божественним."[16]
Роберт Баррон, американський римо-католицький священник, пише у своїй статті: "Гіпатія й справді була філософом і її справді замордував натовп у 415 р., але майже все інше з того, що розповідають Ґіббон, Саган і Аманабар, є неправдою".[18] Ірен A. Артемі, доктор богослов'я з Афінського університету, стверджує, що "цей фільм — хоча й начебто не виступаючи проти християнства — насправді зображує християн фундаменталістами, обскурантистами, неуками і фанатиками".[19] Схожі й зауваги атеїстичного блогера Тіма О'Ніла: "Знову й знову до історії додано елементи, відсутні в джерелах: руйнування бібліотеки, каменування євреїв у театрі, засудження Кирилом вчення Гіпатії за те, що вона жінка, геліоцентричний "прорив" та гіпотетична арелігійність Гіпатії."[15] Едвард Дж. Воттс, визнаючи емоційну силу фільму, критикує викривлення історії в ньому, як-от підміну філософських ідей науковими винаходами і відкриттями на догоду сучасній авдиторії, вигадані погрози Гіпатії через її стать та візуальне змішування монахів із екстремістами талібану, що знецінює саме життя Гіпатії та хибно характеризує пізніші століття.[20]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 листопада 2009. Процитовано 19 лютого 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Krebs, 'Groundbreaking Scientific Experiments, Inventions, and Discoveries of the Middle Ages and the Renaissance', p. 196 (2004).
↑Sarma, ‘The Archaic and the Exotic: studies in the history of Indian astronomical instruments’, p. 241 (2008).
↑Kari Vogt, "The Hierophant of Philosophy" - Hypatia of Alexandria, Kari Elisabeth Boerresen and Kari Vogt, Women's studies of the Christian and Islamic traditions: ancient, medieval, and Renaissance foremothers, p. 161 (1993).
↑Forbes, 'A Short History of the Art of Distillation: from the beginnings up to the death of Cellier Blumenthal', p. 25 (1970).
↑Waithe, 'Ancient women philosophers, 600 B.C.-500 A.D.', p. 192 (1987).
↑Edward Jay Watts, Hypatia: The Life and Legend of an Ancient Philosopher, Oxford University Press (2017), 145.
