PROFILPELAJAR.COM

Абель Ґанс
Абель Ґанс
Abel Gance
Ім'я при народженні	Ежен Александр Перетон
Дата народження	25 жовтня 1889
Місце народження	Париж
Дата смерті	10 листопада 1981 (92 роки)
Місце смерті	Париж
Поховання	Отойd
Громадянство	Франція
Професія	режисер, актор, сценарист
Alma mater	Ліцей Шапталя
Роки активності	1909 — 1972
IMDb	ID 304098
Нагороди та премії
	BAFTA Academy Fellowship Awardd (1981)
	Абель Ґанс у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ганс.

А́бель Ґанс (фр. Abel Gance, справжнє ім'я Ежен Александр Перетон, 25 жовтня 1889, Париж — 10 листопада 1981, там само) — французький кінорежисер, актор.

Біографія

Позашлюбний син заможного лікаря Абеля Фламанта і Франсуази Перетон. Мати була одружена з Адольфом Ґансом.

Перш ніж зробити кар'єру актора в театрі і кіно, Ґанс працював помічником адвоката. З 1908 року Абель Ґанс виступав в театрах Парижа, Брюсселя). Написав дві трагедії. В кіно дебютував у 1909 році як актор у фільмі Леонса Перре «Мольєр». Написав книгу поем «Палець на клавіатурі». Потім захопився написанням сценаріїв. Першу стрічку, «Гребля» (La Digue), зняв в 1911 році. У цей період Ґанс написав сценарій і, використовуючи спотворюючі лінзи і дзеркала для створення ефекту галюцинацій, зняв короткометражний фільм «Безумство доктора Тюба» (1915) про маячні видіння ученого. Він також продовжував створювати фільми і експериментувати з освітленням, монтажем і камерою. Після провалу цього фільму поставив ще десяток картин. Серед них багатосерійний фільм «Барбаросса» отримав популярність у глядачів.

Був партнером Макса Ліндера у багатьох фільмах. У 1910 році пише сценарії для Луї Фейяда, Альбера Капеллані, Каміла де Марлона.

У 1914 роцу Ґанса було мобілізовано до армії. Знімав пропагандистські фільми («Героїзм Падді» (1915), «Страс і компанія» (1915), «Смертоносні гази» (1916)).

До найбільш значимих фільмів Ґанса, знятих після 1917 року, можна віднести «Матір скорботну (Mater Dolorosa)», «Десяту симфонію», «Я звинувачую», «Колесо».

У 1927 році ставить «Наполеон», де сам грав роль Сен-Жюста. Фільм задуманий як трилогія, але на наступні дві частини Ґанс не знаходить коштів. У 1929 році третя частину трилогії — «Наполеон на острові Св. Єлени» — поставив Лупу Пік. У 1936 стрічку було озвучено, а у 1971 вийшла на екрани друга, доповнена редакція. Англійському історикові Кевіну Браунлоу вдалося відтворити якнайповнішу версію, яка викликала фурор в Нью-Йорку у 1981 році.

«Критики охоче підкреслювали амбівалентность творчості Ґанса, де сусідами є пишність і убозтво, пихатість і ліризм, пафос і примітивний символізм, уява і технічна винахідливість, якою він нерідко зловживає, „достаток нововведень, разом з жалюгідними штампами і поганим смаком“». (Л. Муссінак)

Абель Ґанс був новатором у кіно; займався розробкою поліекрану та експериментував в області звуку. Зокрема, саме Ґанс у 1929 році першим сформулював поняття «Звукової перспективи», що передбачила появу стереофонії, а також «піктографії» (вживання статичних зображень для створення ілюзії реального простору, 1938) і «мажирами» (Magirama, з Н. Каплан, 1956).

Абель Ґанс є першим лауреатом національного Гран-прі в області кіно 1974 року.

Помер у 1981 році в Парижі від туберкульозу у віці 92-х років.

Визнання і нагороди

1939 — Номінант на Film Festival/awards summary#Mussolini_Cup Mussolini Cup Венеційського кінофестивалю за фільм «Дама з камеліями» / La Dame aux camelias

Фільмографія

В цілому Абель Ґанс зняв понад сорок повнометражних ігрових фільмів, а також кілька експериментальних короткометражок.

1911 — Гребля / La Digue
1912 — Сліди на стелі / Il y a des pieds au plafond
1912 — Філософський камінь / La Pierre philosophe
1912 — Маска жаху / Le Masque d'horreur
1912 — Білий негр / Le Negre blanc
1915 — Квітка руїн / La Fleur des ruines
1915 — Безумство доктора Тюба / La Folie du docteur Tube
1915 — Загадка десяти годин / L'Enigme de dix heures
1915 — Героїзм Падді / L'Heroisme de Paddy
1915 — Страсс и компанія / Strass et Compagnie
1915 — Драма в замку д'Акр / Un drame au château d'Acre
1916 — Про що розповідають хвилі / Се que les flots racontent
1916 — Оздоби / Fioritures
1916 — Божевільний зі скелі / Le Fou de la falaise
1916 — Перископ / Le Périscope
1916 — Смертоносні гази / Les Gaz mortels
1917 — Барбаросса / Barberousse
1917 — Зона смерті / La Zone de la mort
1917 — Право на життя / Le Droit à la vie
1917 — Матір скорботна / Mater Dolorosa
1918 — Се людина / Ecce Homo
1918 — Десята симфонія / La Dixième Symphonie
1919 — Я звинувачую / J'accuse
1923 — Колесо / La Roue
1924 — На допомогу! / Au secours!
1927 — Наполеон / Napoléon
1928 — Марини і кристали / Marines et cristeaux (к/м)
1931 — Кінець світу / La fin du monde
1932 — Матір скорботна / Mater Dolorosa
1933 — Хазяїн кузні / Le Maître de forges (спільно з Фернаном Рівером)
1934 — Дама з камеліями / La Dame aux camélias (спільно з Фернаном Рівером)
1934 — Блазень / Poliche
1935 — Жером Перро, герой барикад / Jérôme Perreau héros des barricades
1935 — Роман про бідну молоду людину / Le Roman d'un jeune homme pauvre
1935 — Лукреція Борджіа / Lucrece Borgia
1935 — Наполеон Бонапарт / Napoléon Bonaparte
1937 — Велике кохання Бетховена / Un grand amour de Beethoven
1938 — Я звинувачую! / J'accuse
1938 — Викрадач жінок / Le voleur de femmes
1939 — Луїза / Louise
1940 — Втрачений рай / Paradis perdu
1941 — Сліпа Венера / Vénus aveugle
1943 — Капітан Фракасс / Le Capitaine Fracasse
1953 — Чотирнадцяте липня / Quatorze juillet (документальний)
1955 — Нельска вежа / La tour de Nesle
1956 — Мажирама / Magirama
1960 — Аустерліц / Austerlitz
1964 — Сірано і д'Артаньян / Cyrano et d'Artagnan
1966 — Марія Тюдор / Marie Tudor (ТБ)
1971 — Бонапарт і Революція / Bonaparte et la révolution

Театральні постановки

1958, жовтень: «Собор попелу» / «La Cathédrale de cendres», за п'єсою Берти Домінгес Д. (ісп. Berta Dominguez D.), актори: Таня Балашова, Джанні Еспозіто^[fr], Антуан Бальпетре, Роке Карбахо (ісп. Roque Carbajo) та ін., — Театр «Альянс Франсез», Париж^[1]^[2]

Джерела

Бібліографія [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (фр.)
М.М. Черненко (составитель). Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 48-49. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)
Комаров В. История зарубежного кино. М.: Искусство, 1965. Том 1. Німе кіно.(рос.)
Кино. Всемирная история./ Ф.Кемп. — М.: Магма, 2013 г.(рос.)

Примітки

↑ Tuillier, Jacqueline. La Cathédrale de Cendres au Théâtre d'Aujourd'hui // Libération^[fr]. 1958. 27 oct.
↑ Театральна афіша на «A.R.T.». Архів оригіналу за 12 лютого 2015. Процитовано 12 лютого 2015. [Архівовано 2015-02-12 у Wayback Machine.]