Перші моторизовані карети швидкої допомоги з'явилися в Америці та мали електричну тягу. З 1 березня 1900 року у шпиталі Нью-Йорка почали використовуватись електромобілі швидкої допомоги. Електромобіль «Columbia» розвивав швидкість до 11 миль/год та мав запас ходу близько 25 км.

У 1907 році фабрика П. А. Фрезі — одного із творців першого російського автомобіля — сконструювала санітарний автомобіль власного виробництва на шасі Рено (Renault), та представила її на Міжнародному автосалоні в Петербурзі.

Проте перший санітарний автомобіль на теренах країн колишнього СРСР з'явився лише у 1912 році в Москві та був придбаний на зібрані Товариством Швидкої допомоги приватні кошти. Автомобіль був обладнаний за проектом доктора Поморцева. За його сприяння також була створена Долгоруківська станція швидкої допомоги.

У 1913 році з'являється автомобіль з кузовом фабрики Ільїна на шасі La Buire 25/35, придатний як для перевезення хворих, так і для хірургічної допомоги в умовах воєнно-польового лазарету. Він демонструвалася на Четвертій Міжнародній автомобільній виставці в Петербурзі в 1913 році та був нагороджений медаллю й куплений Військовим відомством. Не виключено, що саме цей автомобіль став першою санітарною машиною російської армії. Найвідоміший і масовий автомобіль дореволюційної епохи — Руссо-Балт, створений інженерами й робітниками Російсько-Балтійського вагонного заводу в Ризі, також переобладнався в санітарну машину. Військове відомство також виявляло інтерес до санітарного транспорту на автомобільних шасі. Так, на всеросійському випробувальному пробігу, організованому російським Генеральним штабом з метою виявлення найкращих машин для закупівель в армію, вже в 1912 році в брали участь дві санітарні машини на американському вантажному шасі Уайт (White H-30). У роки Першої світової війни для евакуації поранених були створені автомобільно-санітарні загони, до складу кожного включалися до 20 спеціалізованих санітарних машин, переустаткованих з вантажівок згідно з однаковими вимогами. В основному, санітарні машини були брезентовими фургонами із чотирма носилками з амортизуючими підвісами, на стійках конструкції інженера Ливчака, а також відкидними ослонами по бортах. Російське командування відзначало більшу зручність описаної конструкції в порівнянні із французькими й англійськими санітарними машинами. Завдяки цим санітарним автомобілям були врятовані тисячі поранених солдатів.

До початку 30-х рр. санітарні автомобілі в СРСР будувалися переважно на закордонних шасі, а також на вітчизняному шасі АМО-Ф-15.

З 1917 року вжитку набуває санітарний автомобіль Fiat-15ter з великим санітарним кузовом, який використовувався у Москві як бойова машина червоногвардійців, та санітарний Форд ТТ.

З освоєнням масового випуску легкового автомобіля ГАЗ-А і полуторки ГАЗ-АА карети швидкої допомоги створювалися переважно на їх шасі, іноді навіть зі зміненим дизайном.

У передвоєнні роки філією ГАЗу були розроблені та випускалися спеціалізовані машини ГАЗ-55 (на базі вантажівки ГАЗ-ММ — модернізованого варіанту ГАЗ-АА з мотором ГАЗ-М). Всередині ГАЗ-55 можна було перевозити 4 лежачих і 2 сидячих хворих або 2 лежачих і 5 сидячих або 10 сидячих. Машина була обладнана калорифером, що працював від вихлопних газів, і вентиляційною системою. Також у цей час був розроблений і випробовувався транспортер для евакуації поранених з поля бою БА-22 (на шасі автомобіля ГАЗ-ААА. Відомостей про серійний випуск немає.

Для потреб армії з кінця 30-х масовою серією випускався санітарний автомобіль ГАЗ-55 на базі полуторки ГАЗ-ММ, що під час війни доповнювали важкі емб'юленси ЗИС-16С і ЗИС-44.

Під час німецько-радянської війни для перевезення поранених використалися, як правило, звичайні вантажні машини ГАЗ-АА й ЗИС-5. Відповідно до розроблених ще до війни рекомендаціями, для більше м'якого ходу машини на дно кузова був насипаний шар піску товщиною в кілька сантиметрів, а зверху клали солому або інший м'який матеріал. Крім того, рекомендувалося комбіноване завантаження сидячими й лежачими пораненими. Іноді в кузові встановлювалися спеціальні нари.

З медичною метою використовувалися й інші спеціально розроблені машини, наприклад, ЗИС-44 — простий санітарний фургон з дерев'яним кузовом на 18 місць на основі ЗИС-5У — спрощеного варіанта ЗИС-5, що випускалася тільки в роки війни.

Цікава історія медичних автобусів — найчастіше переустаткованих з мобілізованого пасажирського транспорту міст. Одним з них був автобус ЗИС-8 на шасі ЗИС-5. ЗИС випускав ці автобуси тільки в 1934-36 р., пізніше автобуси за кресленнями заводу виготовлялися на шасі вантажівок ЗИС-5 багатьма підприємствами, автобусними парками й кузовними майстернями, зокрема, московським заводом «Аремкуз». Спрощена модифікація розроблена ще до війни, випускалася з 1939 р. під назвою ЗИС-16С. Машина могла перевозити 10 лежачих і 10 сидячих хворих (не враховуючи місць водія й санітара).

Як санітарні використовувалися і пристосовані автобуси ГАЗ-03-30, а також декілька автобусів ГАЗ-05-193 у санітарній модифікації.

Після війни на базі 2,5-тонної вантажівки ГАЗ-51 масово випускався санітарний автомобіль ПАЗ-653. Для потреб столичних медустанов до війни випускалася санітарна версія ЗИС-101С урядового лімузина ЗИС-101, а після війни аналогічна модель ЗИС-110А на базі лімузина ЗИС-110. Машина була оснащена восьмициліндровим рядним двигуном шестилітрового об'єму, потужністю 140 к.с., завдяки якому була швидкохідною, але витрачала 27,5 л. палива на 100 км.

В 50-х роках з'являються машини ГАЗ-12Б на базі седана великого класу ГАЗ-М-12 ЗіМ. Переднє сидіння відокремлювалося скляною перегородкою, у задній частині салону розташовувалися висувні ноші та два розкладних сидіння. Шестициліндровий двигун ГАЗ-51 у форсованому варіанті досягав потужності 95 к.с., бензину А-70 споживав — 18,5 л/100 км. Існувала версія і на базі масового седана ГАЗ-М20 «Побєда».

Москвич 400–420М — медична модифікація Москвича-400 (фактично копія Opel Cadet ДО38) — став допомагати службі невідкладної допомоги з 1948 року, коли Московське міське відділення охорони здоров'я закупило близько 200 Москвичів, які стояли практично біля кожної міської поліклініки. Машина була найекономічнішою в ті роки серед радянських машин: 23-силовий двигун споживав усього 9 літрів бензину А-66.

Після війни ГАЗ-55 замінили ПАЗ-653 (на базі ГАЗ-51 з кузовом, створеним на Павловському автобусному заводі). У кузові машини було розташовано четверо нош або 13 місць для сидіння (не враховуючи водія й санітара). Існував і більш ранній (імовірно до 1956 року випуску) варіант — санітарний ГЗА-653.

Основним автомобілем Швидкої допомоги міст (т. зв. лінійним) в 1960-х були спеціалізовані машини РАФ-977И (випускалися Ризьким автомобільний заводом на агрегатах «Волги» ГАЗ-21). Зважаючи на все, саме на ці машини вперше стали ставити проблискові маячки жовтогарячого або червоного кольору. З 1957 року в Москві було організовано двосторонній радіозв'язок між бригадами й оперативним відділенням станції. Пізніша модифікація зовні відрізнялася високими бічними вікнами й широкими бічними дверима — РАФ-977ИМ. Ці машини довгі роки обслуговували міста СРСР.

У сільській місцевості й невеликих містах з 60-х років минулого століття й дотепер основу парку становлять машини УАЗ. Спочатку-модель 450А, згодом — модернізована (з 1966 р.) машина УАЗ-452А, що пізніше стали йменуватися УАЗ-3962. Перша обладнувалася видозміненим нижньоклапанним двигуном ГАЗ-69.

Досерійні зразки санітарних універсалів Горьківський автозавод побудував на базі машин ГАЗ-21 другої серії. Пізніше у великій кількості випускалися санітарні «Волги»-універсали ГАЗ-22Б и ГАЗ-22Д (індекс змінився після модернізації базової машини). Випускалися й експортні модифікації ГАЗ-22БМ і ГАЗ-22Е.

У 1970-ті — наприкінці 90 рр. ХХ ст. наймасовішими були карети швидкої допомоги та інші санітарні автомобілі, базою яких слугували моделі УАЗ сімейства 452 (пізніше — 3962), а також РАФ-977, РАФ-2203, що збиралися на новому виробництві в Єлгаві на основі «Волги» нового покоління — ГАЗ-24. Після чергової модернізації базової моделі РАФ, яка одержала індекс 22038, були створені й машини медичного призначення, зокрема, для швидкої допомоги — РАФ-2915 та РАФ-2914. Ті, хто давно працює на «швидкій», до сьогодні з теплотою згадують ці мікроавтобуси за м'яку підвіску й можливість маневру в тісних дворах. Машину РАФ давно знято з виробництва, але її ще й досі можна побачити за роботою у санітарних підрозділах українських міст.

На базі автомобілів РАФ, ГАЗ «Волга» та УАЗ, фінська фірма ТАМРО(TAMRO) пропонувала спеціалізовані машини — реанімаційну, кардіологічну й т.п. Машини відрізнялися високим дахом і відповідною якістю приладдя медичного салону.

Для обслуговування медичних установ «4-го управління» на базі седанів великого класу «Чайка» (ГАЗ-13 і ГАЗ-14) і лімузинів вищого класу ЗИЛ-114, ЗИЛ-4104 і ЗИЛ-41047, а також малих представницьких автобусів «Юність» (ЗИЛ-118 і ЗИЛ-119) в одиничних примірниках випускалися емб'юленси-реанімобілі, що стали в 80-х неодмінними атрибутами ескорту старого керівництва СРСР. «Волга» ГАЗ-24-03 та ГАЗ-310231 теж використовувалися як санітарні на станціях невідкладної допомоги.

В 2000-х рр. основна частина парку автомобілів швидкої допомоги складалася з моделей ГАЗ сімейств 3221 та 2217: ГАЗ-32214 «Газель» і ГАЗ-22171"Соболь", а також УАЗ-3962 і мікроавтобусів та переобладнаних суцільнометалевих фургонів закордонного виробництва (переважно марок Ford Transit і Mercedes-Benz Sprinter). Останні, як правило — використовувались для обслуговування реанімаційних та інших спеціалізованих бригад.

Найбільша за часи незалежності партія нових швидких була закуплена Міністерством охорони здоров'я у 2013 році, а поставлена — у 2013–2014. Переможцями тендеру стали ИП «АИС-Столица», ООО «Илатанмед», ПрАТ "НВО «Практика». Переважна більшість автомобілів були виготовлені НВО «Практика» на базі Peugeot Boxer та укомплектовані додатковими опціями (пом'якшена підвіска, генератор підвищеної ємності і т. д.).^[1].

В червні 2014 року 16 нових машин екстреної медичної допомоги передали чотирьом силовим відомствам для роботи в зоні АТО. Усі ці автомобілі закупили за бюджетом-2013, і мали би відправити у Крим. Але через окупацію півострова, карети перерозподілили між структурами, задіяними в АТО. Так, Міністерству оборони віддали 4 машини екстреної допомоги та два реанімобілі. Стільки ж дісталось Міністерству внутрішніх справ — їх віддадуть Нацгвардії. Служба безпеки та Держприкордонслужба отримали по одному реанімобілю та одній «швидкій».^[2]

• Ambulance Historical Society Victoria website

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2016)