PROFILPELAJAR.COM

	Імперський камеральний суд
Країна	Священна Римська імперія
Розташування штаб-квартири	Q116921141?, Шпаєр, Есслінген-ам-Неккар і Hauser Gasse 19d
Час/дата припинення існування	1806
	Імперський камеральний суд у Вікісховищі

50°33′19″ пн. ш. 8°30′05″ сх. д. / 50.555277777778° пн. ш. 8.5013888888889° сх. д. / 50.555277777778; 8.5013888888889

Імперський камеральний суд, відомий також як імперський Верховний суд^[1], Імперська судова палата^[2]^[3] або Рейхскаммергеріхт^[4] (нім. Reichskammergericht) — вищий судовий орган Священної Римської імперії, заснований в рамках Імперської реформи 1495 року. Є наступником Королівського камерального суду (нім. Königliche Kammergericht), який перебував при особі монарха і залежного від нього. З 1527 року постійно знаходився в Шпаєрі^[5]. Після руйнування міста французькими військами в 1689 році, суд переїхав в Вецлар^[5], де і залишався до ліквідації Священної Римської імперії в 1806 році.

Імперський камеральний суд розглядав апеляції і касації на рішення судів нижчих інстанцій, а також спори між суб'єктами імперії (світськими і церковними князівствами, імперськими лицарями, вільними містами), між станами і монархами держав, що входять в імперію, а також скарги на дії імператора. До юрисдикції суду були виключені суперечки з князями, що мають привілей non appellando (заборони на оскарження їх дій їх підданими в імперських органах — ерцгерцоги Австрії з 1453 року і курфюрсти), а також кримінальні справи, крім випадків, коли були порушені базові процесуальні норми.

Статут суду в 1495 році (Reichskammergerichtsordnung) в § 3 передбачив, що судді повинні керуватися ius commune (нім. Gemeines Recht), надавши рецепції римського права офіційний характер^[6]

Склад членів Імперського камерального суду визначався спільно імператором і рейхстагом. Імператор призначав голову суду (зазвичай ним був представник вищої німецької аристократії), президентів судових палат, а також деяких суддів. Більшість членів суду обиралося рейхстагом, причому якщо в початковий період існування суду лише половина суддів повинна була мати докторський ступінь з римського права, то з 1548 року був наказано, щоб таким ступенем володіли всі члени Вищого суду.

Традиційно вважалося, що діяльність Імперського камерального суду була вкрай неефективною: судові процеси затягувалися на десятиліття і століття, а деякі справи так і залишилися невирішеними на момент розпуску Священної Римської імперії в 1806 році Однак сучасні дослідження матеріалів суду показали, що це відбувалося, в більшості випадків, через втрату інтересу сторін, що беруть участь в процесі, до суті спору, в той час, як значна кількість судових справ вирішувалась Імперським камеральним судом досить оператвно, іноді за кілька днів.

Діяльність Імперського камерального суду мала велике значення для підтримки єдності Священної Римської імперії. У всіх державних утвореннях імперії діяло єдине імперське право і єдина судова система, очолювана Імперським камеральним судом. Це був один з небагатьох елементів, які об'єднують сотні німецьких держав і напівнезалежних володінь в єдиний політичний організм. Крім того, за допомогою Імперського камерального суду імператори могли впливати на внутрішні процеси, що відбуваються в імперії, і підтримувати свою владу. Значну роль Імперський суд зіграв в утвердженні в Німеччині цивільних прав і свобод. Зокрема, завдяки його постановам в імперії встановився принцип недоторканності приватної власності і житла, а також свобода торгівлі та підприємництва. У зв'язку з цим правомірно порівняння діяльності Імперського камерального суду з роботою Національних зборів Франції в кінці XVIII століття.

Асесори

1743—1774: Крістіан фон Неттельбладт (Старший)

Примітки

↑ Имперский Верховный суд это что такое Имперский Верховный суд: определение — Право.НЭС. determiner.ru. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 3 квітня 2020.
↑ Имперский придворный совет и Имперская судебная палата. maxbooks.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
↑ Гнейст, Р. Правовое государство и административные суды Германии (рос.). Рипол Классик. ISBN 978-5-518-06366-2.
↑ наук, Всесоюзный институт юридических (1947). Всеобщая история государства и права (рос.). i͡uridicheskoe izdat. Ministerstva i͡ustit͡sii SSSR.
↑ ^а ^б historicum.net. www.zeitenblicke.de. Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
↑ Römisches Privatrecht (німецькою) . 2016. с. С. 10. — 518 с. ISBN 9783406695599. {{cite book}}: |first= з пропущеним |last= (довідка); |pages= має зайвий текст (довідка)

Джерела

Тарановский Ф. В. Юридический метод в государственной науке. Очерк развития его в Германии. — Варшава, 1904.
Турыгин А. А. Имперский камеральный суд в Германии и его история // Вестник РГГУ. — М.: РГГУ, 2012, № 3 (83). — С. 212—218.
Имперские суды // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.