PROFILPELAJAR.COM

Валентина Іванова-Верес
Валентина Іванова-Верес
Ім'я при народженні	Валентина Іванова
Псевдо	Валентина Стахурова, Стахура
Народилася	1896; Чернігів
Померла	31 травня 1960; Янгстаун, Огайо, США
Країна	УНР; Чехословаччина; США
Діяльність	актриса (драматична героїня), співачка (сопрано), театральний режисер
Відома завдяки	за виступами в Театрі Миколи Садовського
Родичі	Іванова-Черкасенко Євгенія, сестра
У шлюбі з	Роман Стахура
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванова.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Верес.

Валенти́на Івано́ва-Ве́рес (Стаху́рова, Стахура) (нар. 1896, Чернігів — † 31 травня 1960, Янгстаун, Огайо, США) — українська актриса (драматична героїня), співачка (сопрано), театральний режисер.

Виступала в театрах, очолюваних Миколою Садовським. Згодом — акторка Руського театру «Просвіти» (1921—1923, 1927—1936) в Ужгороді, режисер Земського підкарпатського народного театру (1934—1938, Ужгород). Професор Театральної школи і режисер Краєвого театру Підкарпатської Руси.^[1]

Життєпис

Валентина Іванова народилась 1896 року в Чернігові. Ще з дитячих років проявляла любов до мистецтва, і вже у 1913 році поступила в Театр Миколи Садовського в Києві, в якому на той час уже працювала співачкою її старша сестра Марія. У цьому театрі Валентина отримувала дедалі серйозніші ролі, а згодом, переїхавши з Миколою Садовським до Кам'янця-Подільського, стала примадонною Державного театру УНР.

Грала ролі в п'єсах «Бояриня», «Циганка Аза», «Чорт жінка», «Панна Мара», «Брехня», «Білий ведмідь і Чорна пантера», «Казка старого млина», «Про що тирса шелестіла», «Гандзя», «Наймичка», «Кума Марта» Шатковського, «Маруся Богуславка», «Запорожець за Дунаєм».

Виступала під псевдонімом В. Іванова-Валюшко, пізніше — В. Іванова-Верес.

У квітні 1920 року, залишивши Кам'янець-Подільський, разом з групою артистів на чолі з Садовським переїздить до Станиславова. Виступали там у квітні й травні, а в червні перебралися до Тернополя, згодом до Тарнова і Львова.^[2].

У липні 1921 разом з Миколою Садовським переїздить до Ужгорода, де створюється новий театр.^[3].

З нагоди 20-річчя театральної діяльності Валентини Іванової-Верес Микола Аркас поставив «Чорну Пантеру і Білого Ведмедя» Володимира Винниченка (прем'єра — 16.12.1933). В одному з листів від 12 січня 1934 року Валентина писала: «моя вистава відбулася загалом помпезно. Театр був повний різної публіки і української, і росіян, і чехів було багато».^[4]

1936 року з Народним театром Підкарпатської Руси була на гастролях у Празі, де виступали у відомому Театрі на Виноградех. Одну з вистав — «Безталанна» — Валентина поставила щирою українською мовою оригіналу. На всіх виставах театру був присутній президент ЧСР Едвард Бенеш і губернатор Підкарпатської Руси К. Грабар.

Українською мовою В. Іванова-Верес поставила «Наймичку» І. Карпенка-Карого, а також «Бородате непорозуміння» Р. Сливки на закарпатському діалекті (1938, Ужгород).^[5]

У 1939 переїхала в Братиславу, згодом — в Німеччину.

1948 року на початку вересня переїхала в США і осіла разом з родиною у місті Янгстауні (Огайо), де жила до самої смерті. Там була членом УНС, брала участь в громадському житті, виступала з декламаціями або сольними співами на всіх українських національних імпрезах. Любила декламувати твори Шевченка, які знала напам'ять.

31 травня 1960 раптово пішла з життя від серцевого нападу.^[6]

Ролі

Петрова молода («Страшна помста» (за М. Гоголем) С. Черкасенка, Театр Миколи Садовського, 1914)
Анелька («Казка старого млина» С. Черкасенка, Театр Миколи Садовського, 1915)^[7]
Оксана («Бояриня», 1920, Театр УНР, грала по черзі з Ніною Горленко)
Оксана («Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка)
Одарка («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Ужгород, прем'єра 22 вересня 1921, на якій був присутній Президент ЧСР Т. Масарик)
Маруся («Маруся Богуславка» Старицького)

Примітки

↑ Свобода, 14.6.1960, 112
↑ Василько В. С. Микола Садовський та його театр. — К. : Мистецтво, 1962. — С. 168.
↑ Там само — с. 169
↑ Микола Аркас і український театр Закарпаття / Василь Андрійцьо // Журнал «Пам'ять століть», травень-серпень № 3-4 (79-80) 2009 року — с. 123
↑ Олена Боньковська. Театральне мистецтво на західноукраїнських землях у 1918—1939 роках. — с. 45
↑ Померла Валентина Стахура // Газета «Свобода», 9.6.1960, 109(1).
↑ Історія українського театру. У трьох томах. Том 2 / ред. Ганна Скрипник. — Київ, 2010 — с. 103

Посилання

Іванова-Верес-Стахурова Валентина // Три сходинки до самоствердження: освіта, трудова і громадська діяльність жінок Закарпаття / Таміла Висіцька. — Ужгород: Ліра, 2006. — с. 275
Валентина Стахура [Архівовано 6 липня 2016 у Wayback Machine.] svoboda-news.com