PROFILPELAJAR.COM

	大日本帝國; Dai Nippon Teikoku; Dai Nihon Teikoku ; Велика Японська Імперія
	Суверенна держава (1868−1945); Військова окупація (1945–1947)
Прапор	Емблема імператора
	Девіз; 1868–1912:; 五箇条の御誓文; Gokajō no Goseimon; (Присяга статуту або П'ятистатейна присяга); 1940–1945:; 八紘一宇; Hakkō ichiu; (Світ під одним дахом або Всі вісім кутів світу);
	Гімн; ; (1869–1945); 君が代; Kimigayo; "Правління його імператорської величності"; ; noicon
	Японії: історичні кордони на картіЯпонська імперія у розквіті. 1942: Територія (1870–1895); Придбання (1895–1930); Придбання (1930–1942)
Столиця	Кіото (1868—1869); Токіо (місто) (1869—1943); Токіо (1943—1947)
Релігії	De jure: не було; De facto: державне синто
Форма правління	Дайдзьокан при абсолютній монархії; (1868—1885); Конституційна монархія; (1885—1931); Військова диктатура Тосейхі при конституційній монархії; (1931—1940); Етатистська однопартійна тоталітарна диктатура при конституційній монархії; (1940—1945); Конституційна монархія при Союзницькій окупації Японії; (1945—1947);
	Імператори
- 1867–1912	Імператор Мейдзі
- 1912–1926	Імператор Тайсьо
- 1926–1947	Імператор Сьова
	Прем'єр-міністри
- 1885–1888	Іто Хіробумі (перший)
- 1946–1947	Йосіда Сіґеру (останній)
Історія
- Реставрація Мейдзі	9 листопада 1868
- Конституція	29 листопада 1890
- Капітуляція	2 вересня 1945
- Нова конституція	3 травня 1947
	Площа
- 1930—1940	19 167 000 км2
	Населення
- 1930—1940	200 000 000 осіб
Густота	10,4 осіб/км²
Валюта	єна, військова єна, корейська єна, тайваньська єна
Попередник	Наступник
	Сьоґунат Едо
	Республіка Едзо
Окупація Японії
Японія
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Японська імперія

Япо́нська Імпе́рія (яп. 大日本帝國/大日本帝国, だいにっぽんていこく, МФА: [dai̯ ɲip̚.pon tei̯koku̥], «Велика Японська Імперія»^[10]) — історична національна держава^[c] та велика держава у Східній Азії з центром на Японському архіпелазі. Постала у 1867 році завдяки відновленню прямого імператорського правління в Японії. Офіційно проголошена 26 листопада 1889 року у зв'язку із прийняттям Конституції. Окрім власне Японії, охоплювала території Тайваню, Кореї, південного Сахаліну, Курильських островів, китайську провінцію Квантун, а також низку островів Мікронезії. За формою правління була конституційною монархією й за час свого існування керувалася трьома японськими імператорами — Мейдзі, Тайсьо і Сьова. Поєднуючи політику заморської експансії і визволення країн Азії від колоніального поневолення державами Заходу, брала участь у ряді збройних конфліктів місцевого і глобального масштабу. Припинила існування 2 вересня 1945 року в результаті поразки у Другій світовій війні.

Назва

Японська держава (日本國) — з 1868, після 1946 року.
Велика Японська держава (大日本國)
Японська імперія (日本帝國)
Велика Японська імперія (大日本帝國) — з 1935 року.

Географія

Історія

Реставрація Мейдзі

Докладніше: Реставрація Мейдзі, Війна Босін, П’ятистатейна присяга та Південно-західна війна

Поштовхом для створення Японської імперії стало відновлення прямого Імператорського правління та кардинальні перетворення, проведені в усіх сферах життя країни. Ці події отримали в історіографії назву «реставрації Мейдзі». 1867 року останній сьоґун повернув державну владу Імператорові Мейдзі, після чого на початку 1868 року сам Імператор оголосив указ про реставрацію, скасував сьоґунат і сформував новий уряд в Кіото. Головні ідеї нового політичного курсу були викладені в Імператорській П'ятистатейній присязі. Противники реставрації розв'язали громадянську війну, яка тривала до 1869 року. В ході конфлікту урядові війська захопили головне вороже місто Едо, а також ліквідували сепаратистські утворення — Північний союз і Республіку Едзо. Після війни Імператор переніс столицю країни до Едо, яке перейменував у «Токіо» — «східна столиця», та проголосив свій девіз «Мейдзі» — «просвітлене правління»^[13].

Реставрація започаткувала будівництво японської централізованої національної держави. Головним гаслом нової Японії стало «багата країна, сильне військо!». Від імені Імператора усіма державними справами керувала Велика державна рада, яку очолювали аристократи та військові найвпливовіших регіональних об'єднань. 1871 року центральний уряд перевпорядкував собі усю японську землю, ліквідувавши сотні удільних самурайських автономій та створивши префектури. 1872 року було розпочато формування Імперських армії та флоту, а наступного року впроваджено загальну військову повинність, що поклала край існуванню удільних самурайських військ. Уся поліція в країні була підпорядкована центральному міністерству. В соціальній сфері влада скасувала численні стани і станові обмеження попередніх епох, поділивши населення на три категорії: простолюд, титуловану і нетитуловану шляхту. Для забезпечення державного бюджету уряд провів земельно-податкову реформу у 1873 році, а також розпочав індустріалізацію і модернізацію економіки. Для підготовки новітніх кваліфікованих кадрів в усіх галузях японська влада наймала іноземних спеціалістів. 1871 року було впроваджено нову національну валюту — єну, а наступного року створено перший японський державний банк. Вестернізація охопила всі сфери життя: з 1871 року традиційна система освіти була замінена триступінчастою європейською, а від 1872 року в країні вводився григоріанський календар, західна система відліку часу, шестиденний робочий тиждень. Державною релігією проголошувалося синто, а 300-літня заборона на сповідування християнства скасовувалася. На кінець 1870-х років японський уряд урегулював питання державних кордонів з сусідніми державами, але був не в силі переглянути нерівноправні договори з США та країнами Європи^[13].

Централізаторські реформи, високі податки та олігархічність уряду викликали незадоволення значної частини населення. Найбільшого удару від політичнно-соціальних перетворень зазнали представники нетитулованої шляхти, колишні самураї. Виступаючи за колегіальність управління, поміркована частина шляхти розпочала формувати політичні партії, започаткувала рух за волю та народні права й вимагала скликати всенародний Парламент для обмеження сваволі уряду. Радикально налаштовані опозиціонери намагалися скинути нову владу збройним шляхом, піднімаючи бунти. Найбільшими з них були Саґське повстання 1874 року та повстання Ліги камікадзе 1876 року^[14]. Ці виступи відбувалися паралельно з численними заворушеннями селян, які протестували проти нової системи оподаткування та військової повинності. Останнім великим антиурядовим виступом стала Південно-західна війна 1877 року під проводом Сайґо Такаморі, яка закінчилося остаточною поразкою радикально-консервативної опозиції^[13]^[15].

Конституція і японсько-цінська війна

Рух за волю і народні права (Товариство самодопомоги • Патріотичне товариство • Осацький з'їзд • Указ про створення конституційного ладу • Постанова про діяльність преси • Три нові закони • Парламентська ліга Японії • Ліберальна партія Японії (1881—1884) • Інцидент 1881 року • Указ про скликання Парламенту • Партія конституційних реформ • Конституційно-монархічна партія • Фукусімський інцидент • Тітібуський інцидент • Осацький інцидент • Єдиний фронт Японії • Петиційний рух в Японії • Указ про безпеку •
Економіка (Мацуката Такайосі • Економічні реформи Мацукати • Національний банк Японії)
Конституція Японської імперії (Іто Хіробумі • Указ про кадзоку • Кабінет Міністрів Японії • Адміністративний поділ Японії • Таємна Рада Японії • Парламент Японії • Закони про Імператорський Дім)
Закони (Право Японії • Цивільний кодекс Японії • Кримінальний кодекс Японії • Торговельний кодекс Японії)
Японсько-цінська війна (Сімоносекський договір • Тайванське генерал-губернаторство)

Японсько-російська війна

Докладніше: Японсько-російська війна

Перша світова війна

Докладніше: Перша світова війна та Сибірський похід

Вашингтонська система

Докладніше: Вашингтонська конференція

Велика криза

Мілітаризація

Див. також: Товариство чорного дракона

Друга світова війна

Докладніше: Японсько-китайська війна (1937—1945), Тихоокеанський театр воєнних дій Другої світової війни та Окупація Японії

Адміністративний поділ

01. Хоккайдо
02. Аоморі
03. Івате
04. Міяґі
05. Акіта
06. Ямаґата
07. Фукусіма
08. Ібаракі
09. Тотіґі
10. Ґумма
11. Сайтама
12. Тіба
13. Токіо
14. Канаґава
15. Ніїґата

16. Тояма
17. Ісікава
18. Фукуй
19. Яманасі
20. Наґано
21. Ґіфу
22. Сідзуока
23. Айті
24. Міє
25. Сіґа
26. Кіото
27. Осака
28. Хьоґо
29. Нара
30. Вакаяма

31. Тотторі
32. Сімане
33. Окаяма
34. Хіросіма
35. Ямаґуті
36. Токусіма
37. Каґава
38. Ехіме
39. Коті
40. Фукуока
41. Саґа
42. Наґасакі
43. Кумамото
44. Ойта
45. Міядзакі

46. Каґосіма
47. Окінава
48. Карафуто
49. Тайванське генерал-губернаторство
50. Корейське генерал-губернаторство
51. Наньйо

Влада

Система влади в Японській імперії визначалася Конституцією від 2 лютого 1889 року.

Військо

Міжнародні відносини

Головним дипломатичним завданням Японії часів реставрації Мейдзі було скасування кабальних договорів із західними державами, що дісталися їй у спадок від колишнього сьоґунату, а також питання визначення кордонів. 1871 року японці відправили до США і Європи посольство Івакури, якому, однак, не вдалося переглянути старі угоди. Паралельно з цим, того ж року Японія уклала договір із Цінським Китаєм, 1876 року покінчила із ізоляцією Чосонської Кореї, а 1879 року анексувала сусіднє ванство Рюкю. 1875 року японський уряд обміняв Південний Сахалін на Курильські острови в Росії, а 1876 року остаточно встановив свій суверенітет над островами Оґасавара, попри протести Великої Британії та США. Таким чином, проблема кордонів була знята, проте питання касації нерівноправних догорів залишалося актуальним^[13].

Захід 1886: Токійська конференція (1886)

Велика Британія

1894: Японсько-британський договір про торгівлю і мореплавання

Росія

1891: Інцидент в Оцу • 1904 — 1905: Японсько-російська війна • 1905: Портсмутський договір • 1910: Російсько-японська угода

США

1905: Угода Кацури-Тафта •

Азія

Китай

1874: Тайванський похід • 1894 — 1895: японсько-цінська війна • 1895: Сімоносекський договір • 1895: Тайванське генерал-губернаторство • 1900: Повстання боксерів • 1906: Квантунська генерал-резиденція • 1931: Мукденський інцидент • 1932: Інцидент 28 січня (Шанхай) • Японсько-китайська війна (1937-1945) •

Корея

• Інцидент 1882 року • Інцидент 1884 року • Тяньцзінський договір (1885.4) • Селянська війна 1894 • 1904: Перша корейська угода • 1905: Друга корейська угода • 1905:　Корейська генерал-резиденція • 1907: Третя корейська угода • 1910: Анексія Кореї • 1910:Корейське генерал-губернаторство

1936 року, на тлі зростання міжнародного впливу СРСР, Японія уклала з Німеччиною Антикомінтернівський пакт. Наступного року до нього приєдналася Італія. Утворився союз трьох країн, який протистояв поширенню комунізму та прагнув ліквідації версальсько-вашингтонської системи.

Злочини вчинені Японською імперією

Докладніше: Японські військові злочини

За час свого існування, Японської імперії на зайнятих нею територіях проводила політику колоніалізм, асиміляції, етноциду та геноциду підкорених нею народів. Також під час своїх військових компаній, Японська імперія цілеспрямовано порушувала закони та звичаї війни, що стало підставою для організації та проведення Токійського трибуналу.

Економіка

Засоби масової інформації

Населення

Докладніше: Населення Японії та Перепис населення Японії

Станом на 1925 рік Японська імперія була п'ятою найбільшою країною світу за кількістю населення. Воно нараховувало близько &&&&&&&083457000.&&&&0083 457 000 осіб. З них понад &&&&&&&059736000.&&&&0059 736 000 осіб (72 %) мешкали на території Японського архіпелагу, &&&&&&&019522000.&&&&0019 522 000 осіб (23 %) на Корейському півострові, &&&&&&&&03993000.&&&&003 993 000 осіб (5 %) на Тайвані й близько &&&&&&&&&&020000.&&&&0020 000 (0,2 %) на Сахаліні. В Квантунській провінції Китаю та Південній Маньчжурії проживало &&&&&&&&01055000.&&&&001 055 000 громадян імперії. На південних тихоокеанських островах, на які країна контролювала від імені Ліги Націй, — &&&&&&&&&&058000.&&&&0058 000 японських громадян^[16].

Серед населення переважали чоловіки. На 100 жінок припадало 120 чоловіків. Вікова структура була наступною: молодші 14 років — 37 %, між 15 і 59 роками — 56 %, старші 60 років — 0,8 %. Лише 40 % громадян перебували у шлюбі. Середня сім'я складалася з 5 осіб. 48 % громадян були зайняті в первинному секторі економіки, 19 % — у вторинному і 13 % — у третинному^[16]. Серед населення переважали етнічні японці (яматосці). Друге і третє місця посідали корейці та китайці (ханьці). Найменші спільноти мали рюкюсці, айни, маньчжури та аборигени Тайваню.

Найбільш населеним місцем Імперії було Токіо (4,5 млн осіб), а найменш заселеним — префектура Тотторі (472 тис. осіб). Великі урбаністичні центри існували в префектурах Осака, Хоккайдо, Хьоґо, Айті та Фукуока^[16].

Освіта і наука

Культура

Для культури Японії періоду Мейдзі був притаманний симбіоз японських традицій періоду Едо і західних культурних нововведень. Серед японської інтелектуальної еліти панували просвітницькі настрої. Громадянське суспільство лише створювалося, тому провідну роль в поширенні культури, освіти, книговидання і зв'язку грав центральний уряд. Його зусилля дали поштовх самостійному розвитку японської національної культури нової доби.

Див. також

Нотатки

↑ Модифікована версія, що використовується в 1880–1945.
↑ Хоча Японська імперія офіційно не мала державної релігії^[4]^[5], синто відігравало важливу роль для японського держави: Маріус Янсен зазначає: «Уряд Мейдзі із самого початку включив і, у певному сенсі, створив синто та використовував його розповіді про божественне походження правлячого дому в якості основи свого ритуалу, адресованого предкам „минулих століть“. У міру зростання Японської імперії твердження божественної місії японців підкреслювалося все сильніше. Синтоїзм був нав'язаний колоніальним землям на Тайвані і в Кореї, а державні кошти використовувалися для будівництва та підтримки там нових святинь. Синтоїстські священики були прикріплені до армійських підрозділів як капелани, а культ загиблих на війні, закріплений у дзіндзя Ясукуні в Токіо, набував все більших масштабів у міру зростання їхньої кількості.»^[6]
↑ «Протягом другої половини XIX століття японські націонал-будівельники вибудували національну державу Мейдзі зі старої, неоднорідної держави Токугави, інтегруючи напівавтономні області в єдину політичну спільноту.»^[11] «Замість того, щоб відновлювати древній (і, можливо, уявний) порядок центральної периферії, Реставрація Мейдзі прискорила створення нової та однозначно централізованої і сучасної національної держави. Протягом декількох десятиліть після офіційного початку проекту національного будівництва Токіо став політичною та економічною столицею держави, яке замінило напівавтономні області нещодавно створеними префектурами, підпорядкованими центральним законам і призначеним з центру адміністраторам.»^[12]

Примітки

↑ Explore Japan National Flag and National Anthem. Процитовано 29 січня 2017.
↑ National Symbols. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 29 січня 2017.
↑ Schellinger and Salkin, ред. (1996). Kyoto. International Dictionary of Historic Places: Asia and Oceania. UK: Routledge. с. 515+. ISBN 9781884964046. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
↑ Josephson, Jason Ānanda (2012). The Invention of Religion in Japan. University of Chicago Press. с. 133. ISBN 0226412342.
↑ Thomas, Jolyon Baraka (2014). Japan's Preoccupation with Religious Freedom (Ph.D.). Princeton University. с. 76.
↑ Jansen, 2002, с. 669.
↑ Hunter, 1984, с. 31—32.
↑ Chronological table 5 1 December 1946 – 23 June 1947. Національна парламентська бібліотека Японії. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 30 вересня 2010.
↑ Оцінка населення в часи найбільшого розширення Імперії. Включає населення Кореї і китайських територій.
↑ Shillony, Ben-Ami (2013). Ben-Ami Shillony - Collected Writings. Routledge. с. 83. ISBN 1134252307. Архів оригіналу за 18 травня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.
↑ Tsutsui, 2009, с. 234.
↑ Tsutsui, 2009, с. 433.
↑ ^а ^б ^в ^г Тояма Сіґекі. Реставрація Мейдзі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
↑ Ґото Ясусі. Повстання нетитулованої шляхти // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
↑ Морі Тосіхіко. Південно-західна війна // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
↑ ^а ^б ^в 第48回日本帝国統計年鑑 [48-й Статистичний щорічник Японської імперії]. — 東京: 内閣統計局 [Служба статистики Кабінету міністрів Японії]. 1929. — II.人口. — 頁3.

Джерела та література

(яп.)　詳説日本史 / 石井進著. — 改訂版. — 東京: 山川出版社, 1998. — 383p.

Детальна історія Японії [підручник для вищої школи] / ред. Ісії Сусуму. Оновленне видання; затверджено Міністерством культури 1997 року. — Токіо: Видавництво Ямакава, 1998. — 383 с.

(яп.) Японія // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
Tsutsui, William M. (2009). A Companion to Japanese History. John Wiley & Sons. ISBN 1-405-19339-5.
Hunter, Janet (1984). Concise Dictionary of Modern Japanese History. University of California Press. ISBN 0-5200-4557-2.
Jansen, Marius B. (2002). The Making of Modern Japan. Cambridge, Mass: Harvard University Press. ISBN 0-674-00334-9. OCLC 44090600 [Архівовано 3 квітня 2020 у Wayback Machine.]

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Японська імперія

[3] Модифікована версія, що використовується в 1880–1945.

[8] Хоча Японська імперія офіційно не мала державної релігії^[4]^[5], синто відігравало важливу роль для японського держави: Маріус Янсен зазначає: «Уряд Мейдзі із самого початку включив і, у певному сенсі, створив синто та використовував його розповіді про божественне походження правлячого дому в якості основи свого ритуалу, адресованого предкам „минулих століть“. У міру зростання Японської імперії твердження божественної місії японців підкреслювалося все сильніше. Синтоїзм був нав'язаний колоніальним землям на Тайвані і в Кореї, а державні кошти використовувалися для будівництва та підтримки там нових святинь. Синтоїстські священики були прикріплені до армійських підрозділів як капелани, а культ загиблих на війні, закріплений у дзіндзя Ясукуні в Токіо, набував все більших масштабів у міру зростання їхньої кількості.»^[6]

[15] «Протягом другої половини XIX століття японські націонал-будівельники вибудували національну державу Мейдзі зі старої, неоднорідної держави Токугави, інтегруючи напівавтономні області в єдину політичну спільноту.»^[11] «Замість того, щоб відновлювати древній (і, можливо, уявний) порядок центральної периферії, Реставрація Мейдзі прискорила створення нової та однозначно централізованої і сучасної національної держави. Протягом декількох десятиліть після офіційного початку проекту національного будівництва Токіо став політичною та економічною столицею держави, яке замінило напівавтономні області нещодавно створеними префектурами, підпорядкованими центральним законам і призначеним з центру адміністраторам.»^[12]

[1] Explore Japan National Flag and National Anthem. Процитовано 29 січня 2017.

[2] National Symbols. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 29 січня 2017.

[4] Schellinger and Salkin, ред. (1996). Kyoto. International Dictionary of Historic Places: Asia and Oceania. UK: Routledge. с. 515+. ISBN 9781884964046. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.

[5] Josephson, Jason Ānanda (2012). The Invention of Religion in Japan. University of Chicago Press. с. 133. ISBN 0226412342.

[6] Thomas, Jolyon Baraka (2014). Japan's Preoccupation with Religious Freedom (Ph.D.). Princeton University. с. 76.

[FOOTNOTEJansen2002669-7] Jansen, 2002, с. 669.

[FOOTNOTEHunter198431—32-9] Hunter, 1984, с. 31—32.

[ndlconstitution-10] Chronological table 5 1 December 1946 – 23 June 1947. Національна парламентська бібліотека Японії. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 30 вересня 2010.

[11] Оцінка населення в часи найбільшого розширення Імперії. Включає населення Кореї і китайських територій.

[Shillony-12] Shillony, Ben-Ami (2013). Ben-Ami Shillony - Collected Writings. Routledge. с. 83. ISBN 1134252307. Архів оригіналу за 18 травня 2020. Процитовано 7 лютого 2020.

[FOOTNOTETsutsui2009234-13] Tsutsui, 2009, с. 234.

[FOOTNOTETsutsui2009433-14] Tsutsui, 2009, с. 433.

[Тояма-16] а ^б ^в ^г Тояма Сіґекі. Реставрація Мейдзі // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

[17] Ґото Ясусі. Повстання нетитулованої шляхти // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

[18] Морі Тосіхіко. Південно-західна війна // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.

[第４８回日本帝国統計年鑑-19] а ^б ^в 第48回日本帝国統計年鑑 [48-й Статистичний щорічник Японської імперії]. — 東京: 内閣統計局 [Служба статистики Кабінету міністрів Японії]. 1929. — II.人口. — 頁3.

[1]

[2]

[a]

[3]

[b]

[7]

[8]

[9]

[10]

[c]

[13]

[14]

[15]

[16]

[4]

[5]

[6]

[11]

[12]

Японська імперія