Яків Голуб (1850—1927 рр.) — майстер-кушнір, громадсько-просвітній діяч, поет-самоук.
Походив з родини середнього достатку, з юного віку (11 років) почав вивчати кушнірське ремесло. Хоч і здобув лише два класи освіти, але все життя займався самоосвітою. Навіть в поважному віці (63 роки) став слухачем перших 3-тижневих курсів, які були відкриті у 1912 р. при кушнірській фабриці.
Був членом церковного братства Церкви Святого Миколая, та церковним дяком. Один із співзасновників Товариства «Просвіта» в Тисмениці (передмістя Кокора), де користувався серед містян цілком заслуженими повагою та авторитетом.
Серед його талантів — віршування, перша поезія його відноситься до 1883 р. Його непрофесійні вірші привертають увагу щирістю і правдивістю. Сім'я була змушена миритися з талантом Якова, який проявлявся раптово, навіть уві сні. Про це свідчить той факт, що його жінка неодноразово забілювала стіни в хаті, на яких з'являлися його вірші, записані в такий спосіб у зв'язку з появою натхнення. Найбільшими цінностями Яків Голуб вважав Віру в Бога та Знання, тому заохочував земляків до Духовності та Просвіти.
Виділявся серед членів просвіти не лише поетичним хистом, але й здатністю до аналітичного мислення, про що свідчить його писані чітким почерком щоденники. Листувався з визначним громадським діячем своєї доби — Іваном Франком.
Для своїх земляків Яків Голуб залишився справжнім патріотом, який любив свій народ та рідну землю. Та любов вилилася в написання вірша «Чорні Хмари» (уривок):
Гей нависли чорні хмари
Над нашоу землицеу.
Всяка біда збиткується над Руссю — вдовицеу.
Кождий її допікає своїми ділами,
Лиш зітхнути, О наш Боже, змилуйся над нами.
Помилуй нас, і змилуйся, Отче Николаю.
Бо ти є патрон і опікун для руського краю…
Яків Голуб народився, прожив все життя і похований в місті Тисмениця. Родина Якова Голуба і досі проживає в Тисмениці, на родинній господарці (місто Тисмениця, вулиця Голуба, 22). Внук Якова Голуба — Іван Голуб надав дозвіл Пластовій станиці Тисмениця на іменування Підготовчого куреня УПЮ в честь його дідуся.
Дана публікація належить до краєзнавчої серії «Забуті імена Тисмениці» в рамках проєкту на здобуття ступеня пластуна-скоба (здобувач — пл. розв. Дмитро Василик, керівник проєкту — пл.сен.пр. Андрій Татарин,[1][2] ЦМ).
Примітки
↑Татарин, Андрій (2018). Тисмениця: минуле і сьогодення славного міста (Українська) . м. Івано-Франківськ: "ВГЦ" Просвіта". с. 38-39 ст.
↑Андрухів, Ігор (2002). Тисмениця. Івано-Франківськ: Лілея НВ. с. 481 ст.