PROFILPELAJAR.COM

Антін Дмитрович Якименко
Антін Дмитрович Якименко
Народження	22 листопада (5 грудня) 1913; Нікольське, (нині Донецька область)
Смерть	6 грудня 2006 (93 роки); Москва
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	винищувальна авіація
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1934—1972
Партія	КПРС
Звання	Генерал-лейтенант авіації
Війни / битви	Бої на Халхин-Голі; Німецько-радянська війна
Нагороди
	(№ 157)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Якименко.

Анті́н Дми́трович Яки́менко (22 листопада (5 грудня) 1913(19131205), Нікольське — 6 грудня 2006, Москва) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1939), в роки німецько-радянської війни флаг-штурман 2-ї ескадрильї 22-го винищувального авіаційного полку 1-й армійської групи.

Життєпис

Народився 5 грудня 1913 року в селищі Нікольське (нині селище міського типу Донецької області України) в селянській родині. Українець. Член ВКП (б)/КПРС з 1939 року. Закінчив 7 класів. Працював у колгоспі. У 1931 році вступив до Жданівського металургійного технікуму. Проходив практику в трубопрокатному і сортопрокатному цехах заводу ім. Ілліча.

У Червоній Армії з 1934 року. У 1935 році закінчив 11-у Луганську військову авіаційну школу пілотів імені Пролетаріату Донбасу. Потім служив в Забайкаллі, в 64-й легкобомбардирувальній бригаді. У грудні 1935 року призначений командиром розвідувальної ланки. Після того як ескадрилья була переформована в 22-й винищувальний авіаполк став флаг-штурманом 2-ї ескадрильї.

Учасник боїв на річці Халхин-Гол (Монголія) з 23 травня 1939 року. 22 червня 1939 року брав участь у грандіозному повітряному бою, в якому з боку противника брало участь 120 японських винищувачів, а з радянської — 95. Перемогу здобули радянські льотчики.

За час боїв з японськими мілітаристами А. Д. Якименко збив три літаки ворога. В одному з боїв був поранений. Стікаючи кров'ю, втрачаючи сили, він зумів довести пошкоджену машину до свого аеродрому. Після посадки вимкнув мотор і тут же знепритомнів.

За мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового і інтернаціонального обов'язку, лейтенанту Якименко Антону Дмитровичу 29 серпня 1939 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна, а після заснування знаку особливої відмінності йому вручена медаль «Золота Зірка» № 157.

Після одужання А. Д. Якименко був переведений інспектором з техніки пілотування 67-го винищувального авіаційного полку в місто Ржев. У складі цього полку він брав участь у визволенні Бессарабії в 1940 році. Був обраний депутатом Верховної Ради Молдавської РСР. У 1941 році закінчив курси удосконалення штурманів.

На фронтах радянсько-німецької війни з червня 1941 року. Був заступником командира 292-го і командиром 427-го винищувального авіаційного полку (292-а штурмова авіаційна дивізія). У період з 24 жовтня 1942 року по 10 січня 1943 року полк майора Якименко А. Д. здійснив на Калінінському фронті 735 літако-вильотів. Льотчиками 427-го авіаполку було збито 13 літаків противника.

150-му гвардійського винищувального авіаційного полку (5-а повітряна армія, 2-й Український фронт), яким на заключному етапі війни командував гвардії підполковник Якименко А. Д., за відзначення в ході Братиславсько-Брновскої операції та визволенні столиці Словаччини міста Братислави, наказом Верховного Головнокомандуючого присвоєно почесне найменування «Братиславський».

За роки війни в небі України, Ленінграда, Сталінграда, Курська, Румунії, Угорщини, Австрії і Чехословаччини А. Д. Якименко справив 241 бойовий виліт, провів 29 повітряних боїв, збив особисто 13 фашистських літаків і 35 — у складі групи.

У післявоєнні роки А. Д. Якименко був старшим інспектором-льотчиком з техніки пілотування ВПС округу, командиром авіаційної дивізії. У 1955 році закінчив Військову академію Генерального штабу імені К. Є. Ворошилова. За особливі заслуги в освоєнні нової техніки, високі досягнення у навчанні льотних кадрів у 1966 році йому присвоєно звання «Заслужений військовий льотчик СРСР».

Обирався делегатом XXIII з'їзду КПРС. З грудня 1967 по 1972 рік працював заступником голови ЦК ДОСААФ.

З 1972 року генерал-лейтенант авіації Якименко А. Д. — В запасі, а потім у відставці. Жив у місті-герої Москві. Довгий час очолював Монгольську секцію Московської Асоціації воїнів-інтернаціоналістів.

У 2005 році побачила світ книга Антона Якименко: Прикрий, атакую! В атаці — «Меч».

Помер 6 грудня 2006 року. Похований на Троєкуровському кладовищі в Москві (ділянка 6а).

Нагороди, пам'ять

Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, орденом Суворова третього ступеня, 2 орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, 3 орденами Червоної Зірки, орденом Дружби, п'ятьма іноземними орденами, 15 медалями, у тому числі медаллю «За відвагу».

Почесний громадянин Володарського району Донецької області України (2003). Ім'я Героя довгі роки носила піонерська дружина Володарської середньої школи № 1. У смт Нікольському, на алеї перед краєзнавчим музеєм встановлено бюст Антону Якименко.

Джерела

Булкин С. П. Герои Отечества. — 2-е изд. — Донецк: Донбасс, 1977.(рос.)
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988(рос.)
Кузнецов И. И., Джога И. М. Первые Герои Советского Союза (1936—1939).-Иркутск:1983(рос.)
Румянцев Н. М. Герои Халхин-Гола. — М.: Воениздат, 1989.(рос.)
Трокаев А. А. Герои пламенных лет. Донецк: Донбас, 1985(рос.)