Язловецькі

Герб Абданк.

Язлове́цькі гербу Абданк (пол. мн. Jazłowieccy, одн. Jazłowiecki) — шляхетський рід Польського королівства й Речі Посполитої. Був представлений у Руському й Подільському воєводстві. Гілка роду Бучацьких. Прізвище отримали від дідичного міста Язловця (нині село Бучацького району Тернопільської області). Деякі представники підписувались, зокрема, «з Бучача».

Історія

У коментарях до книги: Д. Яворницький. «Історія запорізьких козаків» Григорій Сергієнко ствердив, що Миколай Язловецький — з литовського княжого роду.[1]

Спільно зі своїми родичами-попередниками Бучацькими вони були одними з перших родів Корони, які «колонізували» Поділля. Герб Язловецьких від гербів інших Абданків відрізнявся тим, що на шоломі було пів-лева, який в лапах тримав герб Абданк.[2]

На початку XVI століття, коли рід Бучацьких вигасав, Язловець ненадовго став власністю чи посіданням Миколая Сенявського внаслідок одруження з вдовою Теодорика Язловецького, а пізніше — Єжи (Юрія) Монастирського, який додав до прізвища також Язловецький.

Представники

Каспер Несецький до Язловецьких гербу Абданк зараховує Вацлава Язловецького (подав у відставку з посади у 1477 році, чи помер)  — воєводу подільського (у статті про Поділля;[12] щоправда, його не має у списку воєвод в недавній праці польських дослідників[13]), також старосту руського, подільського часів короля Владислава ІІ Ягайла, який воював проти татар. Потім став монахом на пустині при каплиці св. Катерини за дозволом краківського єпископа РКЦ. При каплиці спорудив (чи виставив) твердиню, в якій поселилися монахи-бенедиктинці. Запис про ці події датується 1477 роком[2].

Язловецькі, як справжні «прикордонні барони», часто діяли спільно з українськими козацькими загонами. Останній з синів Єжи Язловецького — Геронім Язловецький — прославився своїм військовим мистецтвом. За аналогією із давньоруським князем Святославом сучасники стверджували, що битви для нього — забави, обоз — дім, кінь — крісло, залізна кольчуга — одяг. Після смерті Героніма Язловецького у 1607 році цей рід припинив своє існування.

Кс. Садок Баронч описав переказ, згідно з яким один з останніх дідичів Язловецьких (правнук) познущався одного разу з вірменського єпископа у Язловці, який наклав на кривдника відлучення від церкви та прокляв рід. Пізніше замок згорів від блискавки, кривдник пропав безвісти, його син утопився у замковій криниці[14].

Маєтності

Володіли Язловцем, Монастириськами, Мурафою та іншими поселеннями, їх частинами.

Адам Бонецький навів також відомості про деяких Язловецьких, не вказавши їх герба. Зокрема:

  • Антоній
  • Миколай, син Антонія, одідичені від батька маєтки Радомишль та Суховоля в Луцькому повіті в 1598 році продав князю Корецькому за 15000 флоринів.
  • Бенедикт, у 1722 році мав процес зі спадкоємцями Подгаєцького
  • Антоній, згадана в 1797 році його дружина Анна

Примітки

  1. ↑ Яворницький Д. Історія запорізьких козаків — К. : Наукова думка, 1990. — Т. 2. — С. 498. — ISBN 5-12-002051-8 (Т. 2).
  2. ↑ а б Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… [Архівовано 2014-08-09 у Wayback Machine.] — Т. 2. — S. 421.
  3. ↑ Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… — Т. 2. — S. 422.
  4. ↑ а б в Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 45.
  5. ↑ Станкевич М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ (Спілка критиків та істориків мистецтва), 2010. — іл. — С. 35. — ISBN 966-95709-0-4.
  6. ↑ а б Pilawa 2, małe miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 130. (пол.) — S. 130. (пол.)
  7. ↑ Чернелицький замок // Пам'ятки України. — К. — 2015. — № 7—9 (191) (лип.—вер.). — С. 8, 33, 35, 37.
  8. ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… [Архівовано 2015-09-30 у Wayback Machine.] — T. 1 — S. 70.
  9. ↑ Hejnosz W. Bełzecki z Bełżca Bartłomej, h. Jastrzębiec (†1583) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — T. 1. — S. 414; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — ISBN 83-04-03484-0. (пол.)
  10. ↑ Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu… — S. 27.
  11. ↑ Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 130—131. (пол.)
  12. ↑ Podole // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 459. (пол.) — S. 459. (пол.)
  13. ↑ Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik : Biblioteka Kórnicka, 1998. — S. 142—143. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8.
  14. ↑ Barącz S. Jazłowiec // Rys dziejów ormiańskich. — Tarnopol, 1869. — S. 88—89. (пол.)

Джерела

Посилання