PROFILPELAJAR.COM

Шейко-Медведєва Неля Семенівна
Шейко-Медведєва Неля Семенівна
Народилася	25 жовтня 1947; Борислав, Дрогобицький район, Дрогобицька область, Українська РСР, СРСР
Померла	16 листопада 2021 (74 роки)
Країна	Україна
Діяльність	поетеса, драматургиня, прозаїк, театральна критикиня, письменниця
Сфера роботи	література, dramatic gamed і театральна критикаd
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Членство	Національна спілка письменників України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шейко.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Медведєва.

Не́ля Семе́нівна Шейко́-Медве́дєва (25 жовтня 1947, Борислав — 16 листопада 2021^[2]) — українська драматургиня, поетеса, прозаїк, театральна критикиня. Кандидат філологічних наук, член Національної спілки письменників України^[3].

Біографія

Народилася у 1947 році у м. Бориславі Львівської області. У 1965 році закінчила Бориславську середню школу № 8 зі срібною медаллю, вступила на вечірнє відділення хімічного факультету Львівського політехнічного інституту. Деякий час працювала кресляркою в КБ заводу «Електрон», а далі техніком-хіміком в Інституті геології та геохімії НАН України. Після другого курсу полишила навчання в Політехніці і вступила на денне відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка.

Отримавши диплом, залишилася працювати в університеті: літературним працівником газети «За радянську науку», а далі — асистентом кафедри української літератури. У 1980 році захистила кандидатську дисертацію. У 1985 році перебралася до Києва, і рік потому стала членкинею Національної спілки письменників України.

Творчий доробок

Неля Шейко-Медведєва — авторка низки статей, присвячених проблемам і особливостям української драматургії та рецензій на вистави українських театрів, опублікованих у журналах «Українське літературознавство», «Український театр» та газетах Львівщини «Вільна Україна» та «Ленінська молодь». Авторка добірок віршів, написаних як літературною мовою, так і лемківським діалектом, оприлюднених в газетах «Літературна Україна», «Нафтовик Борислава», «Наше слово» (газета українців Польщі), журналі «Україна» й часописах «Ї» та «Київська Русь». Авторка понад 40 пʼєс для дітей та юнацтва.

Збірник «Квітка щастя» (видавництво «Радянський письменник», 1986) включає пʼєси «Квітка щастя», «Чумацький скарб», «Як ледар щастя шукав».
Збірник «Чари осіннього лісу» (видавництво «Молодь», 1988). П'єси: «Чарівна зернина», «Чари осіннього лісу», «Маленький робот Тім», «Домовик-чарівник»
Збірник «Зачаклована карета» (видавництво «Веселка», 2001), відзначений літературною премією ім. Олени Пчілки за твори для дітей. До нього увійшли п'єси «Чи є у котів розум, або Як Мишка виходила заміж», «Капосники і капосниці», «Тітонька Хрюся — дресирувальниця роботів», «Каламутя — син Великого Ящера», «Каламутя і Золотий Заєць», «Учень тритозавра», «Приборкувачі вогню», «Казка про вимріяне яєчко або ж Правда про Курочку Рябу», «Соломʼяний циган», «Лисиця, що впала з неба», «Кіт у тигровій шкурі», «Хуха, Дюдя і Потороча», «Зачаклована карета», «Яви нам ангелів твоїх», «Новорічний сон або Бунт ляльок».

Більшість із названих пʼєс була поставлена в драматичних театрах і театрах ляльок Львова, Ужгорода, Мукачева, Чернігова, Чернівців, Харкова, Рівного, Луцька, Івано-Франківська, Донецька, Києва, Полтави, Житомира, Запоріжжя, а також у шкільних театрах по всій Україні.

Дві пʼєси — «Чумацький скарб» і «Лисиця, що впала з неба» — увійшли до шкільних програм з української літератури для 4 і 5 класів. «Чарівна зернина» рекомендована для позакласного читання.

Інші пʼєси, що не увійшли до збірників, але також були поставлені в українських театрах: «Дзеркало Агрімпаси», «Як Василько Тереньку сватав», «Гора щастя». Остання відзначена літературною премією «Коронація слова». Нові пʼєси «Коти-коти-горошок» та «Ангелик і різдвяна зоря» поставлені у 2018 році в театрах ляльок Чернігова і Харкова. У 2017—2020 роках написані п'єси «Квіти для Скрекеке», «Коти-котигорошок» та п'єса апокриф «Біла зоря, чорні пелюстки» про найвідомішого лемківського художника Никифора Дровняка.

Серед прозових творів письменниці — авантюрні романи «Альфонс» (Кальварія, 2004), «Баламутка» (Піраміда, 2006) і «Кохана…Незабутня» (Піраміда, 2006), а також роман-апокриф «Ніч остання» про учнів Христа після його страти (Піраміда, 2006).

У 2018 році у видавництві «Комора» вийшла друком збірка віршів і оповідань «Дороги камени», до якої увійшли усі вірші та оповідання письменниці, написані про історію лемків — українського субетносу, виселеного зі своїх земель в Радянську Україну у 1944—1946 роках та на західні терени Польщі в ході операції «Вісла».

«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити, а вони вчили мене мріяти і фантазувати. Це був мій особистий театрик, завдяки якому я спізнала ні з чим незрівнянну втіху творчості, була і могутньою чаклункою, і злою примарою, королівною і сиріткою, янголом і бісиком. Була і буду щасливою бранкою незримого царства Фантазії, створеного уславленими і невідомими геніями мого народу».

У 2023 році роман Нелі Шейко-Мєдведєвої «Ніч остання» перевидало «Видавництво Старого Лева» з передмовою Володимира Єрмоленка^[4]..

Родина

Батько — Періг Семен Степанович (1920—2010), робітник Бориславського озокеритового заводу, переселенець з лемківського села Ванівка, що побіля Коросно (тепер село Венглювка, Польща).

Мати — Періг Клавдія Дмитрівна (1927—2004), багато років працювала головною бухгалтеркою Бориславського озокеритового заводу. До одруження мешкала у Приазовʼї в селі Красноармійське (тепер село Покровське Донецької області).

Брат — Періг Володимир Семенович, лікар, завідувач радіологічної лабораторії 4-ї міської клінічної лікарні м. Львова.

Донька — Михалко Наталя Альбертівна, науковиця.

Син — Шейко Володимир Петрович, генеральний директор Українського інституту.