Інформація про нові номери газети з'являється на сайті «Azov.press».
Початки
Створення полкової газети започаткував боєць Марк Мельник («Вирій»), який у студентські роки мав досвід журналістської роботи та деякий час видавав університетську газету. Він ініціював розробку концепції інформаційного розвитку полку, частиною якої був власний друкований орган.
На підготовку першого номера газети пішло близько двох тижнів. Дописувачами до нього стали люди, які вміли грамотно писати та зголосилися на створення матеріалу, а також ті, хто вже сам робив проби пера та мав на той час якісь нотатки чи щоденникові фронтові записи. Верстку здійснив ініціатор видання Марк Мельник («Вирій»). Газета вийшла на чотирьох сторінках.
До перших двох чисел видання обкладинки, які були витримані у мальованому стилі, створив боєць із позивним «Художник».
Літературний редактор — Михайленко Володимир («Оберіг»);
Коректор-консультант — «Галайда»;
Фото і графіка — Дубровська Анна («Яра»);
Технічний редактор — «Лисиця»;
Розповсюдження — «Сцила».
З початку жовтня 2015 року редакційна команда, яка стояла у витоків фронтового часопису, у зв'язку зі змінами в структурі інформаційних служб полку та прийняттям нової інформаційної концепції, призупинила роботу над «Чорним Сонцем» та відповідним ресурсом в інтернеті[5]. Видано 19 чисел газети, останній номер — 19 вересня 2015 року[6]. Над подальшими числами газети з аналогічною назвою та логотипом часопису «Чорне Сонце» роботу розпочала нова редакційна команда без головного редактора (замість нього видання отримало «випускового редактора»).
Співробітники нового колективу газети на початок червня 2016 року[7]:
Головний редактор — Коцкович Наталя Іванівна («Коцик»);
Журналісти — «Лада», «Нікополь», «Нава»;
Фотографи — Дубровська Анна («Яра»), «Остап», «Молот».
Назва газети
Як назва для газети розглядалися два основних варіанти — «Ідея Нації» та «Чорне Сонце». Після обговорення вирішено було зупинитися на другому варіанті назви. Після того, як газета опинилася у відкритому доступі в мережі, назва часопису спричинила хвилю обговорень. Деякі дописувачі звинуватили редакторів у використанні неонацистського символу. Натомість головний редактор видання вважає цей символ суто українським стародавнім сакральним знаком[2]:
Це староукраїнський знак, який означає силу, спрямовану на знищення всього старого і відновлення нового. Є ще інша версія його походження: чорне сонце — це період року, коли вода набуває особливих життєдайних якостей. Це відбувалося зазвичай вночі, коли сонця не було, але оскільки живильні властивості завжди асоціювалися лише з ним, тому наші предки і прозвали цей час чорним сонцем. Тут немає натяку на ворожі ідеології, це наш український символ, який має сакральне значення.
— Марк Мельник («Вирій»), головний редактор видання
У жовтні 2015 року у Житомирі, Києві, Рівному, Черкасах відбулися прем'єрні покази документальної стрічки «Війна заради миру», створеної журналістами фронтового часопису «Чорне Сонце» безпосередньо у зоні ведення бойових дій. У сюжеті кінострічки — оповідь про межу між війною та миром, про український патріотизм «південного-сходу», про життя в окопах під обстрілами, про події на Сході очима військових. Показ фільму планується також в інших містах України та за кордоном[8].
Редакційний підрозділ фронтового часопису «Чорне Сонце» використовував автомобіль ВАЗ-2103 головного редактора видання «Вирія». Авто називали «чорнесонцемобіль» або лагідно «Сонечко». Машина придбана для поїздок на передову, де отримала бойові пошкодження: кульові отвори та сліди від удару джипом на східних околицях Маріуполя. Після розформування редакції у вересні 2015 року, автомобіль покинув зону бойових дій разом з його власником[джерело?].
8 вересня 2015 року відбулась державна реєстрація нового періодичного видання — газети «Чорне Сонце». Серія та номер свідоцтва — КВ 21522-11422Р; засновник — Мельник Марк Юрійович; мова видання — українська[9].
13 лютого 2016 року вийшло з друку 28-ме число газети — спеціальний випуск до річниці Широкинської наступальної операції. У ньому, зокрема, надруковані спогади бійців розвідки, піхоти та групи фізичного захисту про Широкинську операцію; бойові історії бійців, які були поранені у Широкиному[10].