Чолганський Леонтій Едмундович

Чолганський Леонтій Едмундович
Народився1872
Помер1942 або 1943
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьправник

Чолганський Леонтій Едмундович (1872—1942 або 1943[1]) — київський правник, присяжний повірений, юрисконсульт Київської міської думи в 1912—1917 роках, гласний міської думи 1917—1918 років. Ув'язнений за справою «Київського центру дії».

Біографія

За твердженням самого Чолганського, він походив від французького офіцера Домініка де ля Фліза, що потрапив у полон під час Наполеонівських війн та залишився в Україні. Підтверджень цього немає[2].

Закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира. У 1910-х роках він працював присяжним повіреним у Києві. Викладав у приватній жіночій гімназії Аделаїди Жекуліної. Був членом Партії народної свободи (кадети), за її списком обрався до Київської міської думи 23 липня 1917 року. У 1917—1919 роках був головою Київського сирітського суду[3].

За радянської влади працював викладачем у кількох вишах. У 1923 році працював керівником у підрозділі Американської адміністрації допомоги в Києві.

У липні 1923 року Чолганського арештували в справі «Київського центру дії». Його звинуватили в тому, що він входив до складу керівної «п'ятірки» організації, нарівні з Миколою та Костянтином Василенками, Сергієм Чебаковим та Павлом Смірновим. Під час процесу Чолганський стверджував, що всі громадяни повинні мати рівні виборчі права, та висловлювався на захист повної свободи слова. Його засудили до 10 років ув'язнення, надалі зменшили термін до 5 років.

Був членом масонської ложі, імовірно «Пробудження» разом з Борисом Толпиго, Віктором Романовським, Миколою Воскресенським та іншими[4].

Родина

Був одружений з дочкою Івана та Марії Лучицьких Ольгою. У них народилося троє дітей. Старша Ніна померла маленькою, Віра стала перекладачкою, брала участь у Нюрнберзькому процесі. Син Лев працював інженером. Подружжя розійшлося 1915 року[5][6][7].

Пам'ять

Чолганський є персонажем детективного роману Ростислава Самбука «Останній заколот» (1989), присвяченого справі «Київського центру дії».

Наукові праці

  • Чолганский Л. Э. Вред и убытки иностранцев в связи с гражданской войной (Историческая справка) // Право и Жизнь. — М., 1927. — Книга 6 — 7. — С. 82 — 89(рос.)

Примітки

  1. ↑ Садиба 1875—76, 1886—99, в якій містилися навчальні заклади Жекуліної А. В., Українське наукове товариство, редакції і контори журналів «Записки Українського наукового товариства в Києві», «Літературно-науковий вістник», «Україна», бюро Товариства для надання допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від воєнних дій, проживали Волошинов О. Ф., Лотоцький О. Г., Матушевський Ф. П., відбулися установчі збори Української академії наук, розміщувалася редакція газети «Молода гвардія»
  2. ↑ Наулко В. І. Ще раз про творчу спадщину Д. П. де ля Фліза // Пам'ятки. Архівний щорічник. — 2007. — Т. 7. — С. 361—367.
  3. ↑ Василенко К. П. Статті. Спогади. Листування, т. 2. К., 2002
  4. ↑ Данило Яневський. Проект «Україна». Архітектори, виконроби, робітники. П–Я. Litres, 2019. С. 66
  5. ↑ Новікова Олена. Втрачений світ // Дзеркало тижня. — 2005. — № 30.
  6. ↑ Мария Викторовна Лучицкая.Мемуары. Институт всеобщей истории РАН, 2003—196 стор. С. 170—172
  7. ↑ Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; ред. кол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К., 2017. — 616 с. С. 488-489

Джерела

  • Полонська-Василенко Н. Процес «Центра дій» 1924 р. Мюнхен: Українська Вільна Академія Наук, 1956. 24 с. (Серія: Політичні процеси, ч. 1) С. 7-10, 12