Народився 16 березня1399 року у місті Пекін в родині імператора Чжу Гаочі. Отримав, як й батько, конфуціанську освіту. Про молоді роки мало відомостей. З приходом до влади спочатку стикнувся із заколотом у 1426 році дядька Чжу Гаосу, князя Хань. Втім, його вдалося швидко придушити — свого дядька імператор спочатку розжалував у простолюдини, але згодом за образливі слова останнього було спалено. Також були страчені діти Чжу Гаосу разом з 600 чиновниками наділу Хань, а ще 2200 осіб було вислано у прикордонні райони.
У зовнішній політиці новий імператор намагався розбудовувати країну, не прагнучи особливо до військових походів. У 1427 році наказав вивести війська з Дайв'єту (В'єтнам), визнавши його незалежність. У 1428 році вів оборонні бої проти монголів. У 1431 та 1434 роках з перемінним успіхом воював проти ойратів. Зрештою й тут вдалося встановити мир. Разом з тим намагався розвивати економічні відносини. За наказом Чжу Чжанцзі відновлено морські походи. У 1432 році Чжен Хе здійснив чергову подорож, дійшовши до північно-східної Африки та Аравійського півострова. Тоді ж поліпшилися відносини з Японією та Кореєю.
У внутрішній політиці сприяв подальшій централізації влади. Водночас все більший вплив отримували євнухи. На противагу цьому Чжу Чжанцзі сформував уряд з членів академії Ханлінь. Це дало змогу ефективно боротися із корупцією, у 1430 році знизити податки, поліпшити економічний стан сільських районів, сприяти розбудові міст. Імператор звільняв від податкового тягаря райони, що потерпали через стихійні лиха. У 1428 році під час великої посухи уряд продавав за низькими цінами хліб.
Було поліпшено правосуддя. Ще у 1425 році ініціював перегляд карних справ за правління попередніх імператорів — у підсумку декілька тисяч осіб було виправдано. Такі дії призвели до поліпшення соціального, економічного та політичного стану імперії. Помер Чжу Чжанцзі 31 січня1435 у Пекіні.
Творчість
Імператор був відомий також як поціновувач літератури та мистецтва. За його ініціативи було створено Академію живопису. Він сам був гарним художником. Здебільшого імператор малював тварин і рослин, зокрема, гібонів, салуків (порода мисливських собак), мишей, а також бамбук.
Denis Twitchett, Frederick W. Mote: The Cambridge History of China. Bd 7. The Ming Dynasty 1368–1644. Teil 1. University Press, Cambridge 1988, ISBN 0-521-24332-7