Чарлі Масселвайт (англ.Charles Douglas Musselwhite, нар.31 січня1944) — американський виконавець на губній гармоніці, співак та автор пісень. Разом з Полом Баттерфілдом та Майклом Блумфілдом є одним з засновників народженого на початку 1960-х років «білого» блюзу.
2010 року Чарлі Масселвайта обрано до Зали слави блюзу. Він також є неодноразовим володарем Премії імені В. Х. Генді. Масселвайт сольно та у співпраці створив понад 30 альбомів, одинадцять з яких номінувалися на «Греммі» та один переміг 2013 року в категорії «Найкращий блюзовий альбом» (Get Up! Бен Гарпер — Чарлі Масселвайт).
Біографія
Чарлі Масселвайт народився в Кос'юско, округ Аттала, штат Міссісіпі, США. Його батько постійно переїздив в пошуках роботи, 1947 року родина перебралася до Мемфіса, де пройшли ранні роки Чарлі.
В 12 років він вже працював на млині, білий підліток серед переважно чорних жінок, що опікувались ним. Одна з них познайомила хлопця зі старим мемфіським блюзменом Віллом Шейдом, лідером гурту Memphis Jug Band. У Шейда Чарлі вчився грі на губній гармоніці, завдяки йому увійшов до кола мемфіських блюзових виконавців.[2]
Попри інтерес до різноманітної музики, Чарлі віддавав перевагу блюзу, багато часу проводив з Віллом Шейдом, Феррі Льюїсом та іншими ще активними членами Memphis Jug Band: Мемфісом Віллі Б., Ерлом Беллом, Ейбом Макнілом та Реєм Робі.[3] 1962 року познайомився з видатним блюзовим харпером Біг Волтером Гортоном, який щойно повернувся з Чикаго, після зустрічі з ним Чарлі твердо вирішив присвятити себе музиці. Того ж року Масселвайт закінчив середню школу і вирушив до Чикаго.[4]
Перші тижні в Чикаго Масселвайт грав на гітарі й губній гармоніці на перехрестях та блошиних ринках, але невдовзі став завсідником блюзових клубів Саутсайда.[5] Він оселився в підвалі Jazz Record Mart у чиказькому Нортсайді й випадково став сусідом по кімнаті Біг Джо Вільямса, суперзірки першого блюзового покоління, і майбутнім партнером Чарлі на сцені. Коли Вільямса запросили виступати у барі Big John's і він привів Масселвайта з собою. Згодом Біг Джо скаже в інтерв'ю, що Чарлі є одним з найвидатніших живих виконавців на губній гармоніці. Час від часу Біг Джо залишав місто і Масселвайт виступав у Big John's самостійно, у супроводі Майкла Блумфілда та барабанщика і бас-гітариста.[3] В першій половині 60-х років Чарлі мав можливість слухати багато видатних представників чиказького блюзу: Мадді Вотерса, Літтла Волтера, Сонні Боя Вільямсона II, Біг Волтером Гортоном та інколи брати участь у джем-сейшенах з ними. Він також знайомиться з молодими шанувальниками блюзу та виконавця: Полом Баттерфілдом, Баррі Голдбергом, Норманом Дайроном, Пітом Велдінгом.[2]
Після успіху запису Пола Баттерфілда на лейблі Elektra, 1966 року Vanguard Records залучив Чарлі як сесійного виконавця з Біг Волтером Гортоном під час запису збірки Chicago/The Blues/Today! Vol. 3. Того ж року Vanguard склала угоду з Массельвайтом для запису його першого сольного альбому Stand Back! Here Comes Charley Musselwhite's Southside Band. Його супроводжували молоді перспективні виконавці Гарві Мандель (гітара) та Баррі Голдберг (гітара й клавішні), ритм-секцію склали досвідчені бас-гітарист Боб Андерсон та барабанщик Фред Белоу.[2] Масселвайт написав для альбому кілька власних композицій, його неповторний виконавчий стиль особливо виявився у «Baby Will You Please Help Me», «My Baby», «Cha Cha the Blues» та «Christo Redemptor», творах, що в майбутньому неодноразово записувались та виконувались на його концертах. Альбом виявився надзвичайно успішним, мав дуже позитивні відгуки критики й шанувальників і фактично поклав початок великій музичній кар'єрі Масселвайта.[5]
Реліз Stand Back! відбувся 1967 року, в серпні того ж року Массельвайт перебрався до Сан-Франциско.[6] В Сан-Франциско Чарлі отримав постійну роботу і зробив собі ім'я в місцевих клубах, його чиказький та мемфиський стиль блюзової гармоніки набули значної популярності наприкінці 1960-х — початку 1970-х років. В цей час до Західного узбережжя перебралися його друзі з Чикаго (Баррі Голдберг, Майкл Блумфілд, Пол Баттерфілд, Нік Гравенітес) та Детройту (Джон Лі Гукер), Чарлі регулярно брав участь у спільних проєктах і виступах з ними та іншими виконавцями на найбільших концертних майданчиках, як Fillmore West (Сан-Франциско), Fillmore East (Нью-Йорк), Kinetic Circus (Чикаго), та головних рок- і кантрі-фестивалях.[5]
Впродовж 1970-х та початку 1980-х років Масселвайт регулярно гастролював та записувався для Cherry Red, Arhoolie, MCA, Capitol, Crystal Clear, Blue Rock'It, CrossCut та Kicking Mule. У 1980-х проблема алкоголізму постала перед ним особливо гостро. Попри блюзовий бум цих років, його кар'єра пішла на спад, численні нові записи втратили популярність, а концертні виступи стали нестабільними.[5] Лише позбавившись алкогольної залежності Чарлі зміг отримати широке міжнародне визнання. Він підписав 1990 року контракт з Alligator Records і випустив альбом Ace Of Harps, негайно перевиданий у Великій Британії та Канаді. Співпраця з Alligator була продовжена альбомами Signature (1991) та In My Time (1993) та ретроспективою 2010 року The Well.[3]
Визнання
Чарлі Масселвайт під час виступу на 25-му Фестивалі блюзу у Сан-Франциско. 1997
Перезавантаження, що відбулося в кар'єрі Масселвайта 1990 року, дозволило йому піднятись на новий творчий рівень.
З 1980 року щорічно мемфіський Фонд Блюзу нагороджує видатні твори та виконавців за особливі досягнення в галузі блюзу. До 2005 року ця нагорода, що вважається найвищою серед блюзових музикантів США, носила ім'я Вільяма Генді (W. C. Handy Award), з 2006 — Blues Music Award. 1995 року Charlie Musselwhite Band було визнано найкращим блюзовим гуртом року. Чарлі Масселвайт визнавався найкращим інструменталістом (1990), найкращим інструменталістом-виконавцем на губній гармоніці (1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2011, 2012, 2014, 2015), найкращим сучасним блюзменом (2003, 2005), найкращим виконавцем (2010), найкращим блюзменом (2011, 2012). 2005 року сольний альбом Sanctuary (Real Word, 2004) було визнано найкращим сучасним блюзовим альбомом, 2007 року найкращим традиційним альбомом було визнано Delta Hardware (Real Word, 2006), 2014 року — альбом Remembering Little Walter (Blind Pig, 2013) за участю Масселвайта. 2002 року найкращою піснею було визнано пісню Чарлі «Charlie's Old Highway 51 Blues» у його власному виконанні з альбому Greasy Kid Stuff (Evidence, 2001) Кіда Рамоса, 2007 року — «Church is Out’» з альбому Delta Hardware. 2019 піснею року Фонд Блюзу визнав «No Mercy In This Land» у виконанні Бена Гарпера[en] і Масселвайта зі спільного альбому No Mercy In This Land (Anti, 2018)[7]
З майже 20 створених ним у наступний період альбомів одинадцять номінувались на премію «Греммі» в категоріях «Найкращий традиційний» та «Найкращий сучасний блюзовий альбом» (див. Дискографія). 2013 року альбом Get Up!, стоворений Масселвайтом у співпраці з Беном Гарпером, отримав Греммі як «Найкращий блюзовий альбом». (Get Up!, Stax, 2013, Бен Гарпер — Чарлі Масселвайт).[9]
