Центр Симона Візенталя

Центр Симона Візенталя
англ. Simon Wiesenthal Center
Типнеприбуткова організація
Назва на честьСимон Візенталь
Країна США
АдресаЛос-Анджелес і США
ЗасновникСимон Візенталь
Засновано1977
ДиректорMarvin Hierd
Сайтwiesenthal.com
Мапа
CMNS: Центр Симона Візенталя у Вікісховищі

Центр Симона Візенталя (англ. Simon Wiesenthal Center) — неурядова організація[1], діяльність якої спрямована на захист прав людини, боротьбу з тероризмом, антисемітизмом і вивчення Голокосту[2]. Центр був заснований в Лос-Анджелесі (США) в 1977 році. Фундатором Центру та його нинішнім керівником є ​​рабин Марвін Хіер.

Центр отримав ім'я Симона Візенталя — громадського діяча, засновника Центру єврейської документації в Австрії і «мисливця за нацистами». Сам Візенталь не брав участі ні в заснуванні Центру, ні в його роботі. Тим не менш, Візенталь говорив: «За своє життя я отримував багато нагород. Коли я помру, ці нагороди помруть зі мною. Але Центр Симона Візенталя буде жити як моя спадщина».

Відділення Центру Симона Візенталя працюють у Нью-Йорку, Маямі, Торонто, Єрусалимі, Парижі та Буенос-Айресі.

1984 року Центр розпочав інформаційну війну та переслідування колишніх вояків Української дивізії «Галичина»[3].

Освітня та громадська діяльність

У 1993 році Центр Симона Візенталя відкрив Музей толерантності (англ. Museum of Tolerance), присвячений проявам упередження і нетерпимості. Більшу частину музею займає мультимедійна експозиція, що розповідає про Голокост.

Центр і його керівник Марвін Хіер виробляють документальні фільми на різні теми, пов'язані з історією євреїв. Два документальні фільми — «Геноцид» (1981) і «Довга дорога додому» (1997), в яких Хіер виступив співпродюсером, отримали премію «Оскар».

Відомим працівником Центру є історик Ефраїм Зурофф, який публікує праці про Голокост у країнах Східної Європи, за що був відзначений державними нагородами кількох держав.

Засудив вшанування Ярослава Гуньки в парламенті Канади.[4][5]

Пошук злочинців Голокосту

Однією з найвдаліших операцій центру був пошук угорського нацистського злочинця Ласло Чатарі, якого звинувачували у організації масових облав на євреїв і відправку 15700 осіб у табори смерті у 1941—1945. Працівники центру відшукали Ласло у Будапешті у 2011, після чого він був затриманий угорськими правоохоронцями, але помер під час судового розгляду справи.[6][7]

Критика

Існують різні оцінки діяльності Симона Візенталя та Центру його імені[8]. Зокрема, Юрій Покальчук стверджував, що Візенталь називав українців «генетичними антисемітами».[9]

Примітки

  1. ↑ Центр Симона Візенталя. Архів оригіналу за 28 серпня 2008. Процитовано 4 березня 2022.
  2. ↑ About the Simon Wiesenthal Center [Архівовано 28 лютого 2009 у Wayback Machine.], официальный сайт Центра
  3. ↑ Панченко О. Богдан Маців: «Звик волю шанувати…» [Архівовано 11 липня 2018 у Wayback Machine.] // День. — 2015. — 25 вересня.
  4. ↑ За що вибачається Трюдо?. Локальна історія.
  5. ↑ FSWC Calls for Canada's Speaker of House of Commons to Step Down after Inviting Nazi War Veteran to Parliament. Центр Симона Візенталя.
  6. ↑ В Угорщині затримали 97-річного підозрюваного у злочинах часів нацизму. Українська служба Бі-Бі-Сі (укр.). 18 липня 2012. Процитовано 8 грудня 2023.
  7. ↑ Самый разыскиваемый нацистский преступник в мире арестован в Будапеште. Русская служба RFI (рос.). 20 липня 2022. Процитовано 8 грудня 2023.
  8. ↑ Симон Визенталь, охотник за нацистами. Архів оригіналу за 18 липня 2012. Процитовано 7 грудня 2012.
  9. ↑ Тракало В. Відомий письменник, наш земляк Юрій Покальчук написав понад десяток книг, знає дванадцять мов, побував у багатьох країнах світу; був зятем Олеся Гончара, свідком на весіллі у Василя Стуса, а сьогодні є консультантом документального фільму про Нобелівського лауреата Йосефа Агнона, який у жовтні французьке телебачення зніматиме у Бучачі // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 95. — ISBN 978-966-528-289-1.