Хімічний завод у Ле-Пеаж-де-Руссійон — виробничий майданчик хімічного спрямування на південному сході Франції, за чотири десятки кілометрів на південь від Ліону.
Виникнення підприємства
Під час Першої світової війни особливо важливим було виробництво фенолу, який використовувався для продукування вибухівок — мелініту, толіту, нітронафталіну. Зокрема, цим зайнялась фабрика компанії Société des Usines Chimiques du Rhône (S.C.U.R.) в Сен-Фоні на південних околицях Ліону. За кілька місяців вона збільшила виробництво фенолу на порядки та досягла рівня у 30—40 тонн на добу, втім, подальшому розвитку заважала відсутність вільних площ. Як наслідок, у 1915-му S.C.U.R. узялась за розвиток нового майданчику в Ле-Пеаж-де-Руссійон, який почав роботу в травні 1916-го і станом на жовтень вже досягнув рівня у 70 тонн на добу. Це дало можливість перетворити регіон Ліону на головний у галузі випуску артилерійських снарядів — у 2017-му тут забезпечували 80 % їх виробництва та відвантажували по 55 тисяч снарядів на добу.
Оскільки вугільна промисловість на півночі Франції опинилась на окупованій німцями території, бензол для заводу імпортували через порт Марселя — або у вигляді власне бензолу з США, або у складі нафти з острова Ява, що містила великі обсяги ароматичної фракції. Далі бензол доправляли до Ле-Пеаж-де-Руссійон залізницею (саме зручна логістика стала одним з факторів вибору для розміщення нового виробництва фенолу).
У 1918-му майданчик узявся за продукування хімічної зброї — іприту в обсягах 100 тонн на добу (можливо відзначити, що в країнах Антанти віддавали перевагу синтезу цього газу шляхом реакції етилену, який можливо було виділяти з коксового газу, та хлориду сірки).
Подальший розвиток
Після Першої світової війни почались пошуки нових видів продукції для майданчику в Руссійоні, зокрема, тут організували виробництво ацетилцелюлози (ефір целюлози і оцтової кислоти). Цей продукт до того так само випускали на заводі в Сен-Фон для використання як негорючий лак у авіації, тоді як Руссійоні спершу узялись за випуск ацетилцелюлози як основи для кіноплівок. З 1926-го завод також міг продукувати ацетилцелюлозу у вигляді листів (rodhoid) та нитки (остання була необхідна для заводу штучного шовку компанії Rhodiaceta — дочірньої компанії S.C.U.R.). При цьому в Руссійоні створили повний ланцюжок виробництва на основі карбіду кальцію, з якого через ацетон та оцтовий альдегід продукували оцтову кислоту.
Не пізніше початку 1930-х напрям ацетилцелюлози підсилили виробництвом оцтового ангідриду шляхом хлорування (для чого своєю чергою запустили виробництво хлору методом електролізу хлориду натрію). Оцтовий ангідрид використовували для ацетилювання целюлози, а потужність майданчику по ацетилцелюлозі в середині 1950-х досягнула 450 тонн на місяць.
Також майданчик займався випуском перманганату калію (взагалі, це був найперший продукт заводу, який отримали навіть раніше за фенол), літію (з 1920-го), метабісульфіту калію, резорцину, етилхлориду.
У 1928-му унаслідок злиття S.C.U.R. з компанією Établissements Poulenc frères виник хімічний концерн Société des usines chimiques Rhône-Poulenc.
Після Другої світової війни можливості заводу в Руссійоні з продукування проміжних продуктів залучили до випуску мономеріввінілацетату (продукт реакції ацетилену та оцтової кислоти) та вінілхлориду (на той час його отримували з ацетилену та хлорводню — продукту реакції хлору та водню). При цьому з 1952-го завод концерну Rhône-Poulenc в Сен-Фонс випускав триполімер, основними компонентами якого були вінілацетат та вінілхлорид, а з 1965-го продукування цього триполімеру перенесли до самого Руссійону.
Ще один напрям зростання майданчику забезпечив перехід до нафтохімії, в межах якого у 1954-му ввели в дію цех кумолу (продукт реакції бензолу та пропілену), який дав можливість наростити випуск фенолу. При цьому фенол став основою для продукування адипінової кислоти та адипату гексаметилендіаміну — мономеру нейлону (поліаміду). Мономер постачали на завод у Vaise (Ліон), який завдяки цьому зміг збільшити випуск нейлонової пряжі з 80 тонн у 1945-му до 6,7 тисячі тонн в 1955-му. Втім, мономер відправляли у Vaise лише до 1956-го, після чого роль майданчику в Русійоні обмежили випуском адипінової кислоти, яку ще з 1952-го відправляли на новий завод концерну Rhône-Poulenc в Бель-Етуаль (між Ліоном та Русійоном), що невдовзі сконцентрував на собі функцію продукування мономеру.
З 1959-го майданчик використовував природний газ, поданий з найбільшого французького родовища Лак, для енергетичних цілей, а в 1961-му узялись за продукування з нього водню.
Тим часом розвиток нафтохімічних технологій надав їм беззаперечну перевагу перед вуглехімічними. Як наслідок, певний час обговорювали план запуску в Руссійоні нафтохімічного виробництва ацетилену замість неефективного процесу на основі карбіду кальцію. Втім, у 1967-му Rhône-Poulenc дістала можливість випускати ацетилен у Пардісі (поблизу нещодавно згаданого родовища Лак), тому карбідно-ацетиленовий ланцюжок у Русійоні просто зупинили з перенесенням виробництва вінілацетату в Пардіс. У роботі залишався лише цех оцтового альдегіду, який став до ладу в 1955 році, проте він уже не залежав від карбіду та використовував як сировину етанол сільськогосподарського походження.
Що стосується вінілхлорилу, то цей матеріал з кінця 1960-х стало можливим отримувати з заводу в Жаррі.
Сучасний стан
Станом на початок 1980-х завод в Ле-Пеаж-де-Руссійоні все ще виробляв фенол та ацетилцелюлозу (втім, наприкінці 1970-х Rhône-Poulenc вже закрила свою фабрику штучного шовку), а також ацетон (отримують разом з фенолом шляхом окиснення кумолу) та саліцилову кислоту (шлях до цього продукту лежить через натрієву сіль фенолу). В той же час, з 1977-го постачання фабрики в Бель-Етуаль передали іншому підприємство, яке використовувало більш ефективний процес, тоді як виробництво адипінової кислоти в Русійоні припинилось. При цьому в 1982-му на тлі кризи у французькій хімічній промисловості Rhône-Poulenc був націоналізований.[1][2]
У 1993-му відбулась реприватизація концерну, а в 1998-му провели реформу, за якою в Rhône-Poulenc залишився напрям фармацевтики, тоді як інший хімічний бізнес (і, зокрема, розташований в Руссійоні) виокремили в дочірню компанію Rhodia. За кілька років по тому Rhône-Poulenc продала всі належні їй акції Rhodia.
Оскільки Rhodia вирішила істотно скоротити асортимент продукції та зосередитись на найбільш привабливих напрямах, у 1999—2003 роках запустили перетворення колишнього майданчику Rhône-Poulenc у Ле-Пеаж-де-Руссійон в індустріальний парк хімічного спрямування, де провадили діяльність півтора десятка компаній, зокрема Seqens, Bluestar Silicones, Adisseo, Solvay.[3][4][5]
Зокрема, в 2003-му шляхом виділення з Rhodia створили Novacap, яка володіла дочірньою структурою Novapex. Станом на середину 2010-х Novapex могла продукувати в Руссійоні 110 тисяч тонн фенолу та 185 тисяч тонн ацетону на рік, крім того, могли виробляти 80 тисяч тонн ізопропанолу. В 2019-му після злиття всіх дочірніх компаній Novacap з Produits chimiques et auxiliaires de synthèse (PCAS) і виникла згадана вище Seqens.[6][7] Також можливо відзначити, що необхідний для продукування кумолу (а потім фенолу та ацетону) пропілен з 1972-го подається до Руссійону по пропіленопроводу Фейзен – Руссійон. Втім, у 2022-му ввели в дію термінал розвантаження цистерн з пропіленом, оскільки виробітки нафтопереробно–нафтохімічного майданчику в Фейзині було недостатньо для задоволення потреб заводу в Руссійоні.[8]
Примітки
↑Histoire d'un site industriel: l'usine Rhône-Poulenc de Roussillon Michel Laferrère
