Флоріан Олешко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Олешко.
Флоріан Олешко
Писар Руської канцелярії
1583 — 1619
 
Народження: бл. 1565
Смерть: 1628[1]
Національність: русин[2]

Флоріан Семенович Олешко[a] (пол. Florian Olieszko[4][b]; нар. бл. 1565 — пом. між 4 квітня і 4 листопада 1628) — писар Руської канцелярії,[6] володимирський войський.[7]

Біографія

Походив з путних бояр, які осіли в селі Пирковичі на Волині.

Розпочав кар'єру потрапивши найнижнім служебником на двір коронного канцлера Яна Замойського, отримавши в подальшому від нього протекцію. Брав участь в походах Замойського в 1594-1596 рр. на татар і Молдавію. Імовірний учасник посольства Михайла Гарабурди до хана Мехмеда ІІ.

В 1583 р. вступив на посаду писаря Руської канцелярії, яку обіймав до 1619 р. Був відповідальний за ведення шести книг Руської метрики (G-7, L -11, N-13, XF, Q-15, S-17).

Паралельно, як королівський секретар, виконував численні королівські доручення. Вперше на цій посаді він згадується при виконанні доручення щодо відібрання у дітей Андрія Курбського маєтності Туличова для передачі Івану та Семену Красенським. В 1594 р. був у складі королівської комісії разом із Яном Харлінським та Станіславом Кандибою, яка мала оглянути і оцінити міст збудований в Рожищах луцьким і острозьким єпископом Кирилом (Терлецьким). 28 серпня 1596 р. Сигізмунд III призначив Олешка опікуном дітей і маєтностей померлого князя Григорія Друцького-Любецького.

У 1623 р. був послом на сейм від Волинського воєводства, де йому доручили зробити виплату 500 злотих платні козацькій старшині, а також попередити аби ті утримались від самовільних виправ на Крим і Чорне море, аби уникнути порушення пунктів підписаного в 1621 р. Хотинського мирного договору.

Помер між 4 квітня і 4 листопада 1628 р.

Маєтності

У 1588 р. отримав королівський привілей на село Борки[8] і три дворища в Мостиськах у Володимирському повіту.

У 1591 р. мав конфлікт з луцьким старостою Олександром Семашком через отриману королівську данину на дворище та шістьох путніх бояр під Луцьком.

4 червня 1593 р. на сеймі дістав данину на село Єриловичі і діброву Пещу в Любецькому старостві. Втім вони вже мали спадкових власників — київських зем’ян Стецьких, через що розпочався судовий процес який він зрештою програв.[9]

У 1596 році виграв судову справу щодо сіл Дубна, Волохи та Лубенська Воля у Володимирському повіті, які отримав за королівським привілеєм. Процес супроводжувався конфліктом з королівським дворянином Андрієм Гулевичем, а також судом проти шляхтичів Зубцовських, яких Олешко звинуватив у вбивстві свого вітчима. Врешті, у квітні 1597 року, руський писар домігся від короля рішення про їх баніцію.

Родина

Був одружений на Агнешці Радзейовській. Мав двох доньок та двох синів — Станіслава та Миколу, які навчались відповідно в Замойській і Краківській академіях.

Імовірно між 1588 і 1599 рр. перейшов з православ'я на католицизм.

Коментарі

  1. ↑ Пізніше додав до прізвища придомок Притньовський (пол. Prytniowski).[3]
  2. ↑ В деяких джерелах — Oleszko.[5]

Примітки

  1. ↑ ПРОВЕНІЄНЦІЇ ВІЛЕНСЬКИХ ВИДАНЬ ЄВАНГЕЛІЯ 1575 ТА 1600 РОКІВ З ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО ІСТОРИКО-КНИГОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
  2. ↑ Henryk Litwin, Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569-1648, Warszawa 2000.
  3. ↑ Volumina constitutionum: 1550-1609
  4. ↑ Воєводства Правобережної України у ХVI-ХVIII століттях : статті і матеріали / Микола Крикун; Укр. Катол. ун-т, Гуманіт. ф-т. — Львів, 2012. — 701, [2] c. : карти. — (Соборна Україна та її землі). — ISBN 978-617-607-240-9.
  5. ↑ Грушевський М. Незаплачене київське подимне // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1903. — Т.53. — Кн. 3. — Misc. — С.1-2.
  6. ↑ Wojciech Krawczuk, Pisarze kancelarii koronnych Zygmunta III Wazy, w: Studia Historyczne 1993, r. XXXVI
  7. ↑ Архив Югозападной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов высочайше учрежденною при Киевском Военном, Подольском и Волынском генералгубернаторѣ. Акты о городах (1834-1798). Том 1
  8. ↑ Бондар Н. П. Кириличні стародруки ХVІ–ХVІІ ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, що походять з волинських збірок // Старий Луцьк: Науково-інформаційний збірник ЛДІКЗ. Вип. 6. Луцьк: Терен, 2010. С.155-175
  9. ↑ Кондратьєв І.В. Любецьке староство (XVI — середина XVII ст.). — Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2014. — 384 с.

Література