Вид поширений у Казахстані, на східній частині Калбинського хребта; в Росії між долинами річок Об та Іртиш, на південний захід від Саянських гір, у горах Танну-Ула; на заході Монголії — на Високому Алтаї, Говь-Алтай, нагір'ї Хангай та горах на схід від озера Хубсуґул до кордонів з пустелею Гобі.[3] Трапляється в дуже різних середовищах існування: від степів Центральної Азії та розрідженої тундри до альпійських луків і високих гір, на висоті від 400 метрів до межі дерев та снігу на висоті 2000-3600 метрів.[4]
Опис
Алтайський улар є найбільшим видом уларів з довжиною приблизно від 57 до 61 см і середньою масою тіла приблизно 2,54 кг у самиць і 3 кг у самців.[5][6][7] Голова та шия сірувато-сірі, а біля основи шиї є частково темний комір. Верхня частина тіла сіра з білими плямами, хвіст чорний. Підборіддя, грудка і живіт білі. Горло має нагрудну стрічку сірого кольору з вкрапленнями чорного кольору. Первинне та вторинне пір'я чорні, перші мають білу основу, яка проявляється у вигляді білого спалаху під час польоту. Дзьоб жовтувато-коричневий, а ноги і ступні червонувато-коричневі.[4]
Примітки
↑BirdLife International (2024). Tetraogallus altaicus: інформація на сайті МСОП (версія 2024.2) (англ.) 3 листопада 2024
↑McGowan, P. J. K. and G. M. Kirwan (2020). Altai Snowcock (Tetraogallus altaicus), version 1.0. In Birds of the World (J. del Hoyo, A. Elliott, J. Sargatal, D. A. Christie, and E. de Juana, Editors). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY, USA.
↑MacKinnon, J. R., MacKinnon, J., Phillipps, K., & He, F. Q. (2000). A field guide to the birds of China. Oxford University Press.
↑Dunning, John B. Jr., ред. (2008). CRC Handbook of Avian Body Masses (вид. 2nd). CRC Press. ISBN978-1-4200-6444-5.