PROFILPELAJAR.COM

Дмитро Прокопович Трощинський
Дмитро Прокопович Трощинський
Дмитро Прокопович Трощинський
	Дмитро Трощинський, портрет роботи В. Боровиковського
Народився	1749; село Яреськи, Миргородський полк, Гетьманщина
Помер	26 лютого 1829; село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Alma mater	Києво-Могилянська академія
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Рід	Трощинські
Батько	Прокіп Трощинський
Нагороди
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Дмитро́ Про́копович Трощи́нський (1749–1829) — український аристократ козацького стану, державний діяч України. Меценат української культури. Маршалок шляхти Полтавської губернії у 1812—1815.

Походив з роду Трощинських. Правнук племінника Івана Мазепи, гадяцького полковника Степана Трощинського. Батько його — Прокіп Трощинський — був військовим товаришем у війську Гетьманщини.

Біографія

Народився у Яреськах, Миргородського повіту, Полтавської губернії.

Розпочав службу канцеляристом Миргородського полку, згодом посівши місце секретаря посла Російської імперії в Стамбулі князя Миколи Репніна. Через якийсь-то час перейшов на таку ж посаду до канцлера Олександра Безбородька.

Вихованець Київської Академії, з 1774 — при штабі князя Миколи Рєпніна, 1775 — 76 його секретар (як рос. посла в Константинополі). 1779 разом з ним брав участь у Тешенському Конгресі. Як правитель канцелярії графа О. Безбородька (з 1784) здобув собі впливове становище при царському дворі; 1793 — статс-секретар Катерини II і пізніше Павла І й Олександра І; за Павла І — сенатор і гол. Поштового Управління імперії.

1800 року був звільнений з усіх посад і взяв участь у змові проти Павла І; після перевороту 1801 був поновлений на всіх посадах і призначений чл. Держ. Ради. 1802 — 06 — мін. уділів, а в 1814 — 17 — юстиції; 1812 — 14 Полтавський губернський маршалок шляхетства.

1817 року, маючи великі володіння на Полтавщині, Київщині, Поділлі й Вороніжчині (близько 70 000 десятин та понад 6000 душ селян), подався до димісії. Останні роки прожив у своєму миргородському маєтку у селі Кибинцях, який став тоді визначним осередком українського національно-політичного й культурного руху (сучасники називали його «Українськими Атенами»), лідером якого він був. Був близьким приятелем і однодумцем багатьох українських автономістів, зокрема В. Капніста, П. Коропчевського, М. Миклашевського тощо. Йому належало 70 тис. десятин землі та 6 тис. кріпосних селян. Він приходився далеким родичем Миколі Гоголю.^[1]

Був щедрим меценатом української культури: науки (Я. Маркевич, В. Ломиковський), літератури (В. Капніст, Василь Гоголь та ін.), театру (В. Гоголь), малярства (В. Боровиковський), музики (А. Ведель). Через свого приятеля Осипа Каменецького став один з ініціаторів першого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798). У Кибинцях Трощинський мав домашній театр, яким від 1812 року керував з допомогою В. Капніста Василь Гоголь-Яновський.

Новітні дослідження стверджують, що Трощинський був лідером конспіративного кола українських автономістів кінця XVIII — початку XIX століття, мав зв'язки в колах військової опозиції (через свого родича ген. П. Білуху-Кохановського, братів Ф. і В. Лукашевичів та ін., які брали участь у так званій Смоленській змові 1798) і надавав великого значення організації української військової сили (козацький проєкт В. Капніста 1788, козацького ополчення на Лівобережній Україні 1812).

Благодійність

Трощинський допомагав бідним козацьким родинам, удовам, сиротам. Саме за це Микола Гоголь назвав його «благодійником України». Біограф Трощинського Олександр Салій пише, що він «сприяв у вихованні і матеріальному забезпеченні ряду молодих діячів, які згодом яскраво виявили себе на теренах розвитку держави, права, науки, літератури, мистецтва». Серед них — і той же М.Гоголь, якому Трощинський допоміг вступити до Ніжинської гімназії, і художник В.Боровиковський, і вчений, засновник Харківського університету В.Каразін, і керівник кодифікації Основних державних законів Російської імперії М.Сперанський.

Трощинський, крім усього, збудував власним коштом церкви у рідних Кибинцях на Полтавщині і в Кагарлику під Києвом. Тут він залишив по собі ще й чудову пам'ятку — парковий ансамбль під назвою «Земна куля в мініатюрі» (його офіційно відкрито 1811 року). Хто побуває там, буде щиро вражений цією красою. У Кагарлицькому парку до цього часу збереглися й дерева, посаджені за його життя.

Дмитро Прокопович був одним із лідерів українських консервативних автономістів, членом гуртка О. Безбородька. Туди входили також Степан Ширай, Михайло Миклашевський, Василь Капніст. І сам Безбородько, і його однодумці, будучи українськими патріотами, вірили, що їхня діяльність, зокрема щодо об'єднання українських земель, нехай і в складі Російської імперії, цілком відповідає національним інтересам України. Козацько-старшинські шляхетські сім'ї, невдоволені політикою Росії щодо України, у XII — XIX століттях досить часто поріднювалися. У таких сім'ях з покоління в покоління передавався волелюбний дух нашого народу, вони берегли пам'ять про велич і звичаї своїх козацьких предків. Та внаслідок зросійщення, якого зазнало українське суспільство з середини XIX століття, українське шляхетство перестало бути елітним провідником національних інтересів українського народу й почало зливатися з російським дворянством. Носіями національної ідеї залишилися лише поодинокі з них.

Перебуваючи на міністерських посадах, Трощинський пропагував українське питання. Він належав до тих державних мужів, котрі наполягали на необхідності скасування кріпосного права й утвердження гуманних правових норм життя тогочасного суспільства, вимагав надійного захисту прав кожного громадянина. Впродовж усього свого перебування на вершинах влади відстоював не тільки автономію України, а й відновлення її правової системи.

Вшанування пам'яті

У місті Кагарлик є вулиця Дмитра Трощинського, а також на його честь названий міський парк.

Примітки

↑ Театр, дипломати та робочий люд: контрасти миргородського села Кибинці - ipoltavets.com (укр.). 7 листопада 2022. Процитовано 30 листопада 2022.

Література

Павловскій И. Фр. Къ исторіи полтавскаго дворянства. 1802—1902 г. Очерки по архивнымъ даннымъ съ рисунками. Выпуск первый. — Полтава: Изданіе полтавскаго дворянства, 1906. — 278 с. (рос.)