Та́ра, пако́вання (хибна калька з російської — «упаковка») — промисловий виріб, що призначається для пакування, зберігання, переміщення і реалізації товарів у сфері обігу. Паковання зберігає товар від пошкоджень, сприяє його безпечному транспортуванню, збереженню та продажу. Тара забезпечує збереження споживчих властивостей товарів, полегшує їх транспортування і виконання вантажно-розвантажувальних робіт.[1].
Призначення
Паковання призначене для вирішення складних завдань: утилітарного, естетичного, функції продажу. За прямим призначенням — це тара, з погляду естетики — дизайнерський об'єкт. Як рекламоносій та носій інформації «німий продавець». Паковання також є хранителем культурного коду, твором мистецтва, довідником, «історією в картинках».
Екструдовані продукти упаковують в пакети із целофану, віскотену, в картонні пачки з внутрішнім пакетом із полімерних термозварювальних матеріалів, картонні ящики з гофрованого або пресованого картону, запаковані у вакуумну плівку, металізовані пакети з біоксальноорієнтованої поліпропіленової плівки (БОПП) і вакуумне паковання[2]. Для упакування фармацевтичних товарів і товарів для роздрібної торгівлі використовують блістерне паковання.
Матеріали
Матеріал виготовлення є провідною ознакою класифікації. Раніше, для оформлення готової продукції використовували папір, картон, скло, бляхи (жерсть), шовк, шкіру, і навіть солому і лозу.
Пакувальний матеріал — матеріал, з якого виробляють паковання і який забезпечує можливість повторного використовування паковання чи екологічно чистого її знищення[1].
Дерев'яна тара становить основну складову в структурі тарообігу й на сьогодні є основним видом тари для пакування і транспортування товарів народного споживання.
Картонна і паперова тара — ящики (короби), коробки, мішки, пакети належать до перспективних видів тари. Виробництво транспортної тари з гофрованого картону широко використовують у світовій практиці.
Текстильна, або м'яка, тара — це мішки (бавовняні, лляні, джутові, лляно-джуто-кенафні, конопляні), а також пакувальна тканина.
Металева тара у порівнянні з іншими видами має найвищу механічну міцність, герметичність і термостійкість. для затарювання товарів використовують бочки, барабани, балони, фляги, спеціальні металеві стрічки.
Полімерна тара має незначну питому вагу в загальному обсязі тари. Вона є перспективою, має достатню міцність, хімічно стійка, легка. Основними видами споживчої та транспортної полімерної тари є банки, коробки, флакони, пакети, ящики, мішки, каністри, пакувальні стрічки (ПЕТ, поліпропіленові, кордові) та ін.
Типологія тари
за функціями в процесі товарного обігу
За функціями в товарному обміні розрізняють тару транспортну, споживчу і тару-обладнання.
Транспортна (зовнішня) тара забезпечує транспортування і збереження товарів та є самостійною транспортною одиницею. До неї належать ящики, бочки, мішки, балони, фляги, стрічки, плівки тощо. Модулем (базою) уніфікації для транспортної тари прийнято розміри міжнародного плоского піддона 800×1200 мм. Зазвичай виступає як допоміжне паковання. Різні види транспортної тари можна комбінувати між собою (наприклад, розташувати на палеті мішки та скріпити їх поліпропіленовою стрічкою).
Споживча (внутрішня) тара або паковання не є самостійною транспортною одиницею і надходить з продукцією до кінцевого споживача. Її вартість є складовою частиною вартості продукту, що реалізується. Це пакети, коробки, пляшки, банки, флакони тощо.
Тара-обладнання — це технічний засіб, який використовують для укладання, тимчасового зберігання додаткового запасу та продажу товарів населенню в торговому залі магазину.
За призначенням
За призначенням тару поділяють на спеціалізовану й універсальну. Спеціалізовану тару використовують для затарювання, зберігання і доставляння означеного товару, універсальна — для різних товарів. Паковання за зниженою ціною — знижені ціни вказуються виробником безпосередньо на пакованні або ярлику.
За кратністю використання
За кратністю використання в тарообігу тара поділяється на тару одноразового використання (однообігову) та багатообігову.
Тару одноразового використання (паковання сигарет, коробки з-під сірників, цукерок тощо) використовують для затарювання товарів один раз і після її звільнення підлягає утилізації, тобто така тара непридатна для повторного використання, бо її збирання, зберігання, повернення менш вигідні, ніж нове виготовлення.
Багатооборотна тара здійснює декілька оборотів і повертається для повторного використання постачальникам або тароремонтним підприємством. Кількість оборотів залежить від її міцності та дотримання правил експлуатації.
За конструктивними особливостями
За конструктивними особливостями тара поділяється на нерозбірну і розбірну, складану, розбірно-складану, щільну, решітчасту, відкриту і закриту. Найбільше поширення в практиці торгівлі дістала нерозбірна транспортна тара.
Залежно від специфічних властивостей тара буває ізотермічна (зберігає задану температуру, ізобарична (зберігає заданий тиск), пило-, газо-, вологонепроникна, герметична тощо.
ДСТУ EN 14182:2012. Паковання. Основні терміни та визначення (EN 14182:2002, IDT). — Київ: Держспоживстандарт України, 2012.
ДСТУ EN 13430:2008. Паковання. Вимоги до паковання, відновлюваного вторинним переробленням матеріалу (EN 13430:2004, IDT). — Київ: Держспоживстандарт України, 2012.
ДСТУ 3966:2009. Термінологічна робота. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять. — Київ: Держспоживстандарт України, 2010.
ДСТУ ISO 13355:2006. Паковання. Тара транспортна укомплектована, завантажена та вантажні одиниці. Випробування на вертикальну випадкову вібрацію (ISO 13355:2001, IDT). — Київ: Держспоживстандарт України, 2010.
ДСТУ EN 13427:2008. Паковання. Вимоги щодо застосування європейських стандартів у сфері паковання та відходів паковання (EN 13427: 2004, IDT). — Київ: Держспоживстандарт України, 2007.
ДСТУ EN 862:2005. Паковання. Паковання, безпечне для дітей. Вимоги і методи випробування паковання одноразового використання для не фармацевтичних виробів (EN 862:2001, IDT). — Київ: Держспоживстандарт України, 2007.
ДСТУ 2887–94. Паковання та маркування. Терміни та визначення. — Київ: Держстандарт України, 1995.
