PROFILPELAJAR.COM

Стефура Богдан Петрович
Стефура Богдан Петрович
Народився	9 березня 1957 ; Судова Вишня
Помер	2 січня 2024 (66 років); Львів, Україна
Країна	Україна
Діяльність	аудіорежисер, аранжувальник, музикант
Alma mater	Львівський політехнічний інститут (1979)
Заклад	Суспільне Львів
Нагороди
	; ; ;

Стефура Богдан Петрович (нар. 9 березня 1957, Судова Вишня — пом. 2 січня 2024, Львів) — український звукорежисер, аранжувальник та музикант, багаторічній звукорежисер Львівського телебачення, Заслужений працівник культури України, співпрацював з львівськими музичними гуртами «Ватра», «Жайвір», «Медікус», «Піккардійська Терція», один з організаторів фестивалю «Червона рута».

Життєпис

Богдан Стефура народився 9 березня 1957 року у Судовій Вишні. Батько, Петро Стефура, працював кіномеханіком у місцевому кінотеатрі. Мати, Марія Саік (нар. 1933 рік), була бібліотекаркою у районній бібліотеці, яку у 1947 році у ході акції «Вісла» разом із родиною переселили до Судової Вишні з Кальникова, що неподалік Мостиськ. У березні 1945 року згідно з Договором між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський державний кордон село зі складу Дрогобицької області УРСР було передано до ПНР.

	Їхали взимку. На возі двоє дітей — моя мама і її молодший брат. Мамі було 14 років. Декілька місяців поневірялися у пошуку житла. Коли вони прибули у Судову Вишню, їм надали вільний будинок. Мали спільне подвір'я з поляками. Це була інтелігентна сім'я. Ми поважали їхні свята і ходили до них в гості, вони наші свята поважали. Пам'ятаю, як в коморі на стіні була написана дата, коли вони там поселилися — 27 травня 1947 року
— ^[1]

Дідусь Богдана Стефури 1905 року народження часто розповідав про політику і підпілля. Дітям дозволяли заходити і гратися в кімнаті, де велись розмови. Коли говорили про тих людей, не називали імена та прізвища. Лише псевдо. Дід був у підпіллі. Двоюрідні брати батька Богдана були в УПА. Загинули в боротьбі. Дядьки Богдана по татовій лінії підірвалися в криївці поблизу Судової Вишні, коли криївку захопили радянські органи. Після проголошення незалежності України місцева громада зробила могилу загиблим воїнам. Серед зазначених прізвищ на братській могилі вказані також прізвища батькових братів.

У школі Богдан Стефура навчився грати на гітарі, створив ансамбль. Робили обробку народних пісень, найчастіше на білоруський ансамбль «Песняры».

Після школи, в 1974 році, вступив до Львівського політехнічного інституту на факультет радіоелектроніки. Тут теж брав участь у студентській самодіяльності. До 1980 року Стефура був керівником і учасником студентського ансамблю у Львівському політехнічному інституті (зараз-Університет "Львівська політехніка"). Вже на п’ятому курсі працював у Фізико-механічному інституті, куди був переведений на спеціальність інженер-конструктор космічної техніки.^[2]

Музична кар'єра

У 1979 році Богдан Стефура закінчив факультет радіоелектроніки Львівського політехнічного інституту. Рік працював інженером у КБ космічної техніки одного із науково-дослідних інститутів Академії Наук СРСР. Проте музика взяла гору. Композитор Ігор Білозір, керівник гурту «Ватра» запропонував роботу звукорежисера. Відтак, Богдан був звукорежисером запису музичого матеріалу до перших музичних фільмів “Ватри”.

	Ми починали з маленьких концертів, на які приходили пів залу. Перша перемога «Ватри» була влітку 1981 року у Тернополі. Там відбувався фестиваль комсомольської пісні «Молоді голоси». Головою журі був Мирослав Скорик. «Ватра» з-поміж інших виконала обробку пісні Михайла Гринишина «Вівці, мої вівці». Здобули перше місце. Це було перше визнання. Перший пік популярності — 1981—1982 роки. Під час новорічних свят у філармонії 14 днів поспіль було по три концерти на день, а деколи і чотири. Зали були переповнені. Тоді вже львів'яни почали ходити в гості у вишиванках. Зароджувалося середовище спротиву. Треба віддати належне Ігореві Білозіру, що він це підняв і пропагував. Я вже пізніше осягнув, наскільки він був впертий у цьому. Учасники ансамблю виступали у вишиванках. Коли я був керівником ансамблю у школі й інституті, то йшов на компроміс — поміж двома-трьома комсомольськими піснями співали народну. А тут така сміливість на ті часи – в нього в репертуарі не було жодного твору комуністичної спрямованості. І це при тому, що програму-дозвіл на гастролі здавали у присутності представників обкому партії. І йому вдавалося цю програму здати, захистити
— ^[1]

Разом із гуртом «Ватра» протягом чотирьох зимових місяців 1981-1982 років їздив гастролював по всіх республіках Середньої Азії. З колективом у складі делегації Радянського Союзу їздив по різних країнах як музикант. Виступали у США, у Норвегії. Виконували українські народні пісні. Богдан Стефура грав на бас-гітарі і контрабасі.

Богдан Стефура також був звукорежисером фольк-рок гурту "Жайвір", а починаючи з 1986 року - музикантом і звукорежисером фольк-гурту "Медікус". Записав їм кілька альбомів, в тому числі - два з них у Чікаго (США) на студії Candlelight studio.

У 1988 році Богдан Стефура потрапив на міжнародний музичний фестиваль в Іспанію. Самодіяльні гурти тоді їздили на фестивалі, як культурні делегації окремих республік СРСР. У складі української делегації був гурт народних інструментів «Медікус» зі Львова і народний танцювальний колектив з Коломиї.

Хлопці з Коломиї привезли із собою синьо-жовтий прапор. Спереду ішла делегація з червоним радянським прапором. А ми тихенько ішли із синьо-жовтим. З нами був старенький перекладач з Москви, етнічний іспанець. Він внаслідок громадянської війни у 1930-х роках в Іспанії емігрував до СРСР за комуністичними переконаннями.^[1]

У 1989 році Стефура був одним з організаторів і звукорежисером першого українського фестивалю «Червона рута». Богдан також був членом журі.

	Там я познайомився з директором фестивалю Тарасом Мельником. Фестиваль був у серпні. А за пів року до того, десь після Різдва, ми сиділи з Тарасом в готелі «Україна» у Чернівцях, пили каву на балконі навпроти стадіону і мріяли як улітку відбуватиметься фестиваль. Ми організовували ремонт залу літнього театру, підведення електрики, художники-декоратори робили сцену. У той момент багато допомоги фестивалю «Червона Рута», як це не дивно, було від ЦК Комсомолу. Через них вирішували всякі дрібні проблеми. Концепція фестивалю була у тому, щоб дати можливість вибухнути українській музиці. Це вдалося. Гран-прі тоді отримав покійний нині Василь Жданкін. Пригадую, як Василь Жданкін, отримавши гран-прі, стояв на сцені з кобзою, дивився на стадіон. Навпроти нього – трибуна, червоно-сині радянські прапори і десь місцями синьо-жовті. І це при цьому, що перед входом на стадіон міліція обшукувала усі сумки. Жданкін сказав: «Там за нами, на цьому високому будинку, сидять хлопці з камерами з КДБ, які знімають. Хлопці, вимкніть камери, кому ви служите ?». Тоді заспівав «Чорна рілля іззорана», «Гей там на горі січ іде». А коли заспівав «Ще не вмерла Україна», то до нього приєдналися Віктор Морозов і Едуард Драч. Потім пролунало «Слава Україні». Це 1989 рік! На фестиваль приїхало багато українців з діаспори. Запахло свободою
— ^[2]

На початку 1990-х років їздив у США на черговий фестиваль як музикант і звукорежисер. Після фестивалю українська діаспора організувала концертний тур усією країною, за кермом об'їздив 40 штатів. У США Богдан Стефура придбав аудіоапаратуру. Коли повернувся в Україну, заснував у Львові власну студію звукозапису «Мелос» при Львівському телебаченні. Це було у 1991 році. У портфоліо студії "Мелос" - сотні альбомів музики найрізноманітніших жанрів, художнього слова, десятки робіт із реставрації записів . В т.ч. - реставрації перших авторських виконань Володимира Івасюка, перших записів пісень Мирослава Скорика, матеріалів етнографічних експедицій. При студії була школа молодих виконавців і дитячі вокальні гурти. За багаторічну працю із популяризації музичної культури у 2018 році Богдан Стефура отримав звання «заслужений діяч мистецтв України».^[2]

У 1995 році Богдан Стефура розпочинав свій шлях на Львівському телебаченні, присвятивши цій роботі 27 років. Із них понад сім років працював у команді Львівської філії Суспільного, звідки звільнився наприкінці 2022 року.^[3]

Богдан Стефура був звукорежисером першого виступу «Океану Ельзи» у 1995 році на Львівському телебаченні. Був багаторічним звукорежисером «Піккардійської Терції», записав із ними 12 альбомів.

	Більшість альбомів «Піккардійської терції» записано у моїй студії. Пісню «Гей, пливе кача» записали в одному з альбомів ще у 2002 році. Під час Майдану вона отримала інше звучання. У мене свої асоціації цієї пісні з гуртом. Уявіть собі весну 2014 року. Продюсери, які організовують концерти, запросили нас у Донецьк і Луганськ, щоб підняти патріотичний дух місцевих українців. І «Піккардійська терція» погодилася виступити. Є кадр, який я зняв, сидячи за пультом – Донецький драматичний театр у центрі міста, середина концерту і «Піккардійська терція» починає співати «Пливе кача». Усі люди встали, молодь підняла синьо-жовтий прапор. А на вулиці вже ходили «зелені чоловічки». Якби хтось «здав», не знаю, що було б. Це викликає глибоку повагу до сміливого вчинку хлопців. Пишаюся тим, що я був з ними
— ^[1]

2 січня 2024 року Богдан Стефура помер на 66-му році життя^[4]. Похований на цвинтарі у Сокільниках, де мешкав та був директором Народного дому "Просвіта".