Стахів Володимир Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стахів.
Володи́мир Па́влович Ста́хів
Володи́мир Па́влович Ста́хів
Володи́мир Па́влович Ста́хів
Міністр Зовнішніх Справ
30 червня 1941 — 12 липня 1941
Народився1910(1910)
с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер1971(1971)
Мюнхен
Відомий якжурналіст Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьукраїнець
Політична партіяОУНР
Релігіягреко-католик
 Медіафайли у Вікісховищі

Володи́мир Па́влович Ста́хів (1910, с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1971, Мюнхен, ФРН) — український громадсько-політичний діяч, журналіст і публіцист. Активний член ОУН від 1929. Міністр зовнішніх справ в уряді Українського Державного Правління 1941. Співредактор журналів «До зброї» і «Сучасність». Старший брат Євгена Стахова.

Життєпис

Постанова, підписана Ярославом Стецьком та Степаном Бандерою про призначення Володимира Стахіва до складу Українського державного правління

Володимир Стахів народився у селі Бзовиця — нині село в Зборівській міській громаді, Тернопільського району Тернопільської області в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника походу на Київ Павла Стахіва (1880—1960)[1].

Закінчив гімназію у Перемишлі в 1930 році, де став членом Пласту, Юнацтва ОУН, а потім і самої ОУН. Згодом став провідником Перемиської округи ОУН, однак через деякий час виїхав до Берліну на політехнічні студії. Під час навчання у Берліні брав активну участь в українському студентському русі, особливо на міжнародному форумі. Редагував (до 1941) бюлетень Української пресової служби українською та німецькою мовами та інформував про українські справи кореспондентів міжнародної преси[2].

Після вторгнення Третього Рейху до СРСР у червні 1941 року Стахів написав листа Адольфові Гітлеру, в якому говорив про свою віру в те, що «єврейсько-більшовицький вплив на Європу незабаром буде зупинено» і виказував надію на можливість створення незалежної української держави після операції «Барбаросса»[3][4]. Згодом Стахів став членом Українського державного правління у Львові (1941), і був відповідальний за зовнішню політику[2].

15 вересня 1941 року Стахова заарештувало Гестапо, і згодом він був ув'язнений в «бараку» Целленбау нацистського концтабору в Заксенгаузені (до 1944)[5].

Надалі жив еміграції в Мюнхені. Стахів входив до проводу Закордонних частин ОУН, Закордонного проводу УГВР та Політичної ради ОУНз. У різні періоди також очолював Спілку українських журналістів на еміграції в Німеччині та Лігу політичних в'язнів. Був головним редактором газет «Українська трибуна», «Сучасна Україна», а також співредактором журналів «До зброї» і «Сучасність». Помер 1971 року в Мюнхені[2].

Примітки

  1. ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  2. ↑ а б в Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші - Україна Incognita. web.archive.org. 10 лютого 2018. Процитовано 23 грудня 2024.
  3. ↑ Petrovsky-Shtern, Yohanan; Polonsky, Antony (19 грудня 2013). Polin: Studies in Polish Jewry Volume 26: Jews and Ukrainians (англ.). Liverpool University Press. с. 46. ISBN 978-1-83764-900-6.
  4. ↑ Himka, John-Paul (1998). Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews During the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors. University of Alberta. с. 174—175.
  5. ↑ УІНП (25 лютого 2019). A few words for Christopher Miller about “Banderites” and Ukrainian history. УІНП (укр.). Процитовано 23 грудня 2024.

Література

Посилання

українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.