PROFILPELAJAR.COM

	Спис Лонгина
Власник	Лонгин (центуріон)
Персонаж твору	John 19d
	Спис Лонгина у Вікісховищі

Спис Лонги́на (Спис Долі, Спис Христа) — один з Інструментів Страстей Господніх, спис, який римський воїн Лонгин встромив поміж ребра Ісуса Христа, розп'ятого на Хресті. Як і всі знаряддя Страстей, спис уважають однією з найбільших реліквій християнства.

Артефакти, що претендують називатися «Списом Лонгина»

У різних церквах світу зберігають кілька реліквій, які вважають списом Лонгіна, або його фрагментом. З метою встановлення віку, найбільш відповідного євангельським часам, вчені проводять експертизи.

Ватиканський спис

Зберігається в Соборі святого Петра в Римі. Він ототожнюється зі списом, що зберігався в Константинополі, а попервах в Єрусалимі, принаймні із VI сторіччя.

Перша згадка про спис трапляються в Антонія з П'яченци (570)^[1], який, здійснивши паломництво до Єрусалима, написав, що в храмі Святого Сіону він бачив «… терновий вінець, яким був увінчаний наш Господь, і спис, яким він був заколеним».

У 614 році Єрусалим захопили іранці, до них же потрапили і всі Страсні реліквії. Згідно з Великодньою хронікою^[1] наконечник списа був відламаний, і того ж 614 року опинився в Константинополі, де відтоді зберігався спочатку в Софіївському соборі, а пізніше в церкві Фароської Богоматері разом з рештою святинь християнства. Утім, за іншими повідомленнями, спис і далі залишався в Єрусалимі на галереях храму Гробу Господнього. Єпископ Аркульф, який побував на Святій землі близько 670 р., говорив: «… спис вправлений у дерев'яний хрест у портику базиліки Костянтина; древко цього списа розколоте на дві частини …»^[2], це підтверджував і візантійський паломник першої половини IX ст. Єпіфаній. «А між темницею і розп'яттям розташовані двері святого Костянтина … Тут же лежать Спис, і Губка, і Тростина …».^[3] Після IX ст. відомостей про перебування списа в Єрусалимі в джерелах немає.

У Константинополі він залишався до 1492 році, коли був подарований султаном папі Інокентію VIII, відвезений до Рима і поміщений у соборі святого Петра.

Віденський спис

Докладніше: Віденський спис

Віденський спис веде свою історію із часів Оттона I (912–973 рр.). Його характеризують вкраплення металу, який уважають цвяхом з розп'яття. Спис разом з рештою атрибутів імператорської влади з кінця XVIII століття зберігають у палаті скарбів Віденського палацу. 1938 року, після анексії Австрії, обербургомістр Лібель переніс з Віденського палацу атрибути імператорської влади, які він виставляв упродовж року в Церкві св. Катаріни. Обставини перевезення атрибутів імператорської влади з Відня до Нюрнберга та їх повернення Австрії генералом Джорджем Паттоном, обросли численними легендами. Завдяки цьому, спис це важлива складова частина сучасної міфології, що виникла навколо замку Вевельсбург.

Вірменський спис

Ця реліквія перебуває у Вірменії, у скарбниці Ечміадзіна (нова назва Вагаршапат).

Там спис зберігають з XIII сторіччя; до цього перебував у Ґегардаванку (Вірменія), куди був привезений, як уважають, апостолом Тадеєм Едеським разом з рештою реліквій. Це зробило монастир популярним місцем для паломництва вірмен упродовж багатьох століть. Назву «Ґегардаванк» фіксують з 1250 року (Ґегардаванк дослівно означає «Монастир списа»).

Краківський спис

Після дослідження виявився копією віденського списа^[4].

Замальовка ватиканського списа
Віденська реліквія в нинішньому вигляді із золотими накладками
Віденський спис зі знятими золотими накладками
Краківський спис, офіційно визнаний копією віденського, але при цьому дещо відмінний від нього за формою
Вірменський спис

Див. також

Християнські реліквії
Копіє — жертовний ніж, уживаний у православній літургії. Символізує спис Лонгина

Примітки

↑ ^а ^б . htm Catholic Encyclopedia. The Holy Lance^{[недоступне посилання з липня 2019]}
↑ / 660—680/Arculf/text1.htm Аркульфа розповідь про святі місця, записана Адаманом бл. 670. Видав і переклав І. Помяловський // ППС. — СПб., 1898. — Т. 17. — Вип. 1. — С. 67-68.
↑ Повість Єпіфанія про Єрусалим та сущих в ньому місць першої половини IX ст. / Під ред. В. Г. Василевського // ППС. — СПб., 1886. — Т. 4. — Вип. 2. — Кн. 11. — С. 1, 10, 16. Комм. с. 49-58.
↑ Justin Griffin. The Grail procession]